Back

ⓘ Пек (бог)




Пек (бог)
                                     

ⓘ Пек (бог)

Пек - бог пекла, а також війни, кривавих бійок, кровопролить та всілякої біди. Син Чорнобога і Мари. Згідно з повірям - кровожерний, страхітливий, підступний, нещадний, але лякливий, надто боявся Чура - звідси давнє українське прислівя: "Чур тобі, Пек!".

                                     

1. У писемних джерелах

Пек згадується у витязі із караїмської хроніки про прибуття з Криму в Галич близько 1243 або 1246 року караїмів і надання їм князем Данилом грамоти, згідно з якою він дарує землі, дозволяє виробництво і вільну торгівлю напоями. Їм побудували будинки навпроти королівського замку, що стояв на горі, на березі річки Лукви, від північного боку замку, де містився мурований храм русинів і де раніше здійснювалося богослужіння Пеку-осині "gdzie stoi murowana boznica tychze, gdzie dawniey odprawialy sluzbe Pek Ossyne"

На думку Антонія Петрушевича, малася на увазі сучасна йому церква Різдва Христового у Галичі.

                                     

2. У фольклорі

У Нагуєвичах Дрогобицького повіту казали злому чоловіку, щоб відчепився: "Пек та осина на тебе!"

Володимир Вислоцький фіксує також приказки: "Пек-пеком, нема що їсти", "Пек за пек", "Пек ти осина - ги на тя - пропав бись, не снив бись ся". В якості заклинання від чортів на Галичині у загальному вжитку побутували вислови: "Тьфу! Тьфу! Тьфу! Пек! Пек! Пекъ тобі!". Музикознавець Порфирій Бажаньский 1892 року відзначав: "В Галичині Пек ти а до того ще й оссена!".

На Херсонщині мовили: "Цур тобі! Пек тобі!".

Петро Гулак-Артемовський 1819 року писав, звертаючись до редактора часопису "Украинский вестник" Євграфа Филомафитського: "Бодай вони так на світі були, як мене кортіло з ними гризтись: цyp їм, пек їм, осина їм, марина!".

                                     

3. В обрядовості

За даними Григорія Ількевича, на другий день Різдва кожен господар збирав солому й сіно, якими було заслано в хаті під час першого дня свята, виносив на свій город, за ним ішли сімяни чоловічої статі й там запалювали ту солому. Всі скакали через вогонь і приказували: "Пек, осина, од нас щезай; Сьвіст, сьвіст, у нас пробувай". Згадували часом і божество Перуна. Жіноцтво це теж мало робити, але дослідникові не доводилося цього бачити. Це все називалося: "дідухи палити".

Галицькі письменнники говорили про язичництво як про часи, коли "гнали пек-запеком злих духів, а умилостивлювали добрих".

                                     

4. Атрибути

На думку Каленика Шейковського, Пекові присвячувалася калина, подібно до того, як Плутонові присвячувався кипарис. З часом повіря про калину узагальнилося в повіря про дерево взагалі: "Як на могилі росте дерево, душі лекше".

                                     

5. Паралелі в інших міфологіях

Каленик Шейковський звав Пека "південноруським Плутоном" і відзначав його схожість із литовським Поклусом, якого звали також Поколе, Пікол і Праґартіс від pragarta пекло.

Порфирій Бажаньский намагався повязати Пека з хорватським морлакським божеством Піком.

                                     

6.1. У мистецтві У літературі

Пек фігурує в епічній поемі Василя Пачовського "Князь Лаборець" 1923Саме Пек вирвав з рук Лаборця подарований Дажбогом чарівний перстень-огнецвіт, камінь всезнання, що дає можливість людям зрівнятися з богами:

Хмара бісів збігла з ліса

Різноликих, стоязиких.

Князь закрив лице рукою –

Луна гомін криків диких:

Хоче світлом вбити тьму,

Чур йому, а пек йому!

Гора Пікуй розвернулась,

Засіяла жаром-блиском –

Вийшов Пек! І зором супа

Глянув, крикнув, скочив з виском,

Вирвав з перста огнецвіт –

Вив зі щастя темний світ.

Скочив Пек на верх і блиснув

Огнецвітом понад миром –

Заклинав всі скарби світа

Чур окрутив скарби виром,

В скали вдарив буролім –

Перун оком верже грім!

То не буря громом грала,

Аж тріщали темні бори –

Розбивали скарби скали,

Аж трусилися всі гори;

Западались в глибінь гір.

Де не вздрить їх людський зір!

Тьма копитна танцювала

В скалах з реготом і глумом –

Перун крикнув – Пек запався,

Залунали гори шумом –

І все щезло – тихо, ша!

Зачарована тиша.

У примітках до поеми Іллі Тьороха "Сварог" пояснюється, що "під куполом Сірого Світла, відокремленого від нього Смоляними Горами і Чорним Дігтярним Потоком, висіло, також перекинутою банею і також духовне і невидиме ЧОРНЕ СВІТЛО або ПЕК, а також ПЕКЛО з твердю-зрубами з Чорної Пітьми замість сонця, що вічно затьмарювало Чорне Світло непроглядною тьмою "темрявою", і з ПЕКОМ або ПЕКЛОМ у самому низу верху бані, де горів вічний пекельний вогонь, в якому плавилися спадаючі зі Зрубних Смоляних Гір скелі".