Back

ⓘ Різанина в Березці




Різанина в Березці
                                     

ⓘ Різанина в Березці

Різанина в Березці - винищення українського населення села Березка, здійснене 11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл.

                                     

1. Географічні відомості

Березка пол. Brzuska - село в гміні Бірча Перемишльського повіту в Підкарпатському воєводстві Польщі. Знаходиться на території Західних Карпат, над річкою Ступниця пол. Stupnica, правого притоку Сяну, на відстані 9 кілометрів на північ від Бірчі, 21 кілометр на захід від Перемишля і 46 кілометрів на південний схід від столиці воєводства - міста Ряшіва.

                                     

2. Історичні дані

Перші письмові згадки про село Березка відносяться до 1418 року. Перед початком Другої світової війни населення Березки становило приблизно 1500 осіб. Абсолютну більшість із них складали українці, або, як вони самі себе називали в память про Галицько-Волинську Русь, русини. В селі проживала також невелика кількість поляків близько 80 осіб та євреїв 50. В Березці була парафія греко-католицької церкви, яка належала до бірчанського деканату Перемишльської дієцезії. Парафіяльну церкву святого Миколая збудовано в 1792 році, в 1930 році відновлено. Крім неї, в Березці була ще храм Преображення Господнього, побудований в 1868 році та реконструйований в 1920 році.

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року Березка разом з іншими навколишніми селами відійшла до СРСР і ввійшла до складу Бірчанського району районний центр - Бірча утвореної 4 грудня 1939 року Дрогобицької області УРСР обласний центр - місто Дрогобич.

                                     

3. Передумови

Починаючи з 1942 року польське як прокомуністичне, так і антикомуністичне підпілля за підтримки місцевого польського населення тероризувало українське населення Лемківщини, Холмщини та Посяння, винищуючи при першій-ліпшій можливості патріотично настроєних українців разом з сімями та залякуючи всіх решта. Взимку 1943 - 1944 років ця активність тільки посилюється, причому особливо з боку підрозділів Армії Крайової. Керівництво УПА, прагнучи порозуміння, видало кілька звернень до поляків, в яких, зокрема, пригадуючи Катинський розстріл, смерть генерала Сікорського, виселення поляків у Казахстан та Сибір, українські та польські жертви комуністичного режиму в тюрмах "Бригідки", "Лонцького", гетто "Замарстинів", пропонувало польській стороні не конфронтацію та взаємопоборювання, а боротьбу пліч-о-пліч проти спільного ворога - московського імперіалізму. А для захисту українського населення на допомогу місцевому підпіллю в квітні 1944 року з Волині на Холмщину передислоковано сотню "Вовки" під командуванням Ягоди-Черника та два курені із загону полковника Острожського, а власне на Посяння - з Карпатських лісів сотню УПА з куреня "Сіроманці" під командуванням Яструба. Під захистом цих підрозділів та під керівництвом прибулих старшин УПА на Закерзонні в українських селах було створено Самооборонні Кущові Відділи й місцеві відділи УПА, обєднані в 11 сотень Закерзоння, а саме: сотні Байди, Громенка, Нечая, Остапа, Чорного, курені Евгена та Рена, кожен у складі трьох сотень. З наближенням лінії фронту, ймовірно, щоб уникнути протистояння з великими військовими підрозділами Червоної армії та Вермахту, та згідно з інструкцією Головного Командування, ці 11 сотень під загальним керівництвом Василя Мізерного Рена здійснюють рейд у Карпати до Чорного лісу. Повернулись у волинські й карпатські ліси й прибулі підрозділи. І тоді збройні формування поляків, котрі на час перебування загонів УПА припинили свої напади, знову відновили акції проти українського населення теренів.

31 липня 1944 року село було захоплене Червоною армією, 6 серпня захоплено обласний центр місто Дрогобич, а вже за тиждень, 13 серпня, розпочато примусову мобілізацію до Червоної армії чоловічого українського населення в місті та області Облвоєнком підполковник Карличев. Це підтверджує і попередній список жертв різні: 36. Руснак Іван, син Михайла, 1922 року народження червоноармієць, інвалід ; 91. Доротяк Марія Гр. игорівна, 1905 чоловік у Червоній Армії, осиротіло двоє дітей ; 143. Горбовий Мирон Ів. анович, 1923 червоноармієць - інвалід ; 91. Dorotiak Marija Hr., 1905 maz w Armii Czerwonej, osierocila dwoje dzieci; 143. Horbowyj Myron Iw., 1923 czerwonoarmista – inwalida). В селі залишились переважно жінки, діти та люди похилого віку, які й стали жертвами різанини.

У березні 1945 року села Березка, Сівчина, як і весь Бірчанський район із районним центром Бірча, а також Ліськівський район із районним центром Лісько та західна частина Перемишльського району включно з містом Перемишль зі складу Дрогобицької області УРСР передано Польщі.

Як пише Петро Мірчук:

Про репресії з боку польської міліції до українського населення в Польщі свідчить і доповідна записка начальника НКДБ Львівської області секретарю Львівського обкому КПбУ під назвою "Про становище в Польщі" від 2 квітня 1945 року, тобто за 9 днів до різні.

Весна 1945 року на цих теренах була періодом найбільшого терору проти українського цивільного населення, в якому брали участь підрозділи польського підпілля, армії, прикордонних військ пол. Wojska Ochrony Pogranicza, WOP та міліції пол. Milicja Obywatelska, МО Польщі. Спацифіковано понад 80 українських сіл, замордовано понад пять тисяч цивільних осіб.



                                     

4. Обставини трагедії

11 квітня 1945 року підрозділами Армії Крайової, ймовірно, з Львівської округи АК, Батальйонів хлопських та селянами-поляками з навколишніх сіл здійснено напад на Березку. Пацифікація села тривала від 2 до 3 годин. Наступного дня, 12 квітня, член ОУН та УПА Іван Кривицький пол. Iwan Krywuckyj склав список замордованих, в якому фігурує 187 осіб. Список жертв різні, який для польської влади склав солтис Березки Костянтин Пелех пол. Konstanty Pelech на четвертий день, 15 квітня 1945 року, налічує 161 особу. З цього списку близько 50 % осіб становлять жінки, 35 % - особи, старші 65-літнього віку та близько 20 % - діти, молодші 15-річного віку. Іван Оліжар у своїх спогадах називає 173 жертви трагедії. М. Ясяк пол. M. Jasiak називає таку кількість жертв - 187 осіб. Тижневик "Наше слово" за 30 квітня 2006 року писав, що внаслідок різні були замордовані близько 180 українських мешканців Березки.

Серед жертв трагедії - мешканець села на прізвище Деревенко Микола, № 124 в списку, пол. 124. Derewenko Mykolaj D., 1904, якого поставили на коліна й примусили під дулами повзти дорогою, а коли впав, знесилений, то йому відрізали геніталії, та місцевий греко-католицький священик Олексій Білик, якого разом із родиною порубано сокирами.

Того самого дня замордовано також велику кількість українців у сусідніх селах: Сівчина - 26 осіб Різня в Сівчині, Бахові - від 70 до 100 осіб Різня в Бахові.

Одним із тих, кого звинувачують у вбивстві українців у Березці та Бахові, є Роман Кісель пол. Roman Kisiel ps. Sep, Korfanty та очолюваний ним, створений на основі батальйонів хлопських, підрозділ польських партизан пол. Ludowa Straz Bezpieczenstwa, LSB. Їх також звинувачують у інших багатьох вбивствах українців на території Польщі, серед інших, зокрема, в Малковичах 138 осіб, Скопові принаймі 67 осіб, за написом на надгробку 150 - 180 осіб, Коритниках 53 особи, Тройжичах 28 осіб, Волі-Кривецькій 27 осіб, Дубецьку 8 осіб та інших пол. w Malkowicach 138 osob, Bachowie i Brzusce 69 osob, Skopowie 67 osob, Bachowie 54 osoby, Korytnikach 53 osoby, Trojczycach 28 osob, Woli Krzywieckiej 27 osob, Slonnem 16 osob, Ujkowicach 15 osob, Olszanach 11 osob, Dubiecku 8 osob, Kosztowej 5 osob.

                                     

5.1. Реакція на трагедію Влада Польщі

15 квітня 1945 року, на четвертий день, представниками місцевої влади був складений попередній список жертв різні, який налічує 161 особу. Його підписали староста солтис села К. Пелех, та мешканці Пелех Дмитро, Сенечко Іван, Моспан Іван. З правої сторони документу є доповнення -

Як реагувала на різню влада прокомуністичної Польщі в подальшому, видно зі спогадів Станіслава Сенечка.

Влада Польської Республіки пол. Polska, Rzeczpospolita Polska розсекретила архівну справу про різню в Березці. Документи були надруковані в тижневику "Наше слово" за 30 квітня 2006 року. А також проведено опитування та запис показів свідків тих подій.

                                     

5.2. Реакція на трагедію Керівництво СРСР

Влада СРСР використала факти мордувань для дискредитації поляків та, одночасно, як один з аргументів на користь переселення українців із території Закерзоння в СРСР. Як твердить Петро Мірчук:

                                     

5.3. Реакція на трагедію Українська Повстанська Армія

14 квітня 1945 року УПА випускає своє звернення, в якому говориться:

"ПОЛЯКАМ! Ліського й Сивіцького повітів - до загального відома. Останнім часом здавалося, що українсько-польські взаємини на цьому терені вже на добрій дорозі, що вже польське суспільство цього терену при допомозі чесних поляків-патріотів вплинула на поведінку розбещеної дотепер сучасної адміністрації, а головно "Міліції Обивательської" МО; здавалось, що вже й тут, на місце сталінських агентів, прийшли до голосу поляки, яким дороге майбутнє їхнього народу. Та, на жаль, воно не так! Після короткої перерви, по наших відплатних акціях під Середнім Селом 7. 2., у Завадці 5. 3., у Станковій 6. 3., та в Пашівському Лісі 5. 3. 1945 р., непоправні бандити з "Міліції Обивательської", вірні слуги кровожадного Кремля почали знову продовжувати грабіж і палення наших сіл: Березка 23. 3 і 10. 4., Бібрка 5. 4., а дня 13. 4. вандальським актом у Волі Матіяшовій Ліський повіт припечатали свою неминучу загибіль. Тому ПОВІДОМЛЯЄМО все польське суспільство, що за вандалізм, який поповнили бандити з польської "Міліції Обивательської" дня 13. 4. У Волі Матіяшовій над раненим молодим українцем, жителем цього ж села людину легко ранену в ногу, масакрували ці обер-бандити прикладами крісів й недобитого закопали в землю живцем - за цей обер-бандитизм, за всі попередні та вище наведені грабіжницько-бандитські акції, проведені над українським населенням, оголошуємо "Міліції Обивательській" МО відплатну акцію. Цю акію переводитимемо масово і в залежності від потреби будемо стосувати всякі форми відплати засідки, індивідуальний терор і інші. Постараємося карати тільки винних, та зазначуємо, що куля не розбирає, і що спеціяльних слідств теж вести не будемо, бо відповідальність за ці звірства падає на цілу організацію, під маркою якої діють ці банди, а, передусім, на ті станиці "Міліції Обивательської", що за їх почином і на їхньому терені ці бандитські акції провадяться. Будемо справедливі та при цьому консеквентні, чого можете бути певні. Тільки ще раз робимо застереження, що коли в часі наших відплатних акцій впали б випадково невинні, то хай польське суспільство не винує в цьому нас, тільки своїх бандитів-провокаторів.

А після виходу вищезгаданої листівки УПА перейшла до активних дій проти міліції, співробітники якої брали участь у мордуваннях:

Вслід за повідомленням пішли заповіджені відплатні акції. Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р. відділи УПА розгромили понад 20 станиць польської міліції, спалено польські села Борівницю село знаходиться на відстані близько 25 кілометрів від Березки й Вязовницю та покарано мешканців того села за багатократну участь у мордуванні українців по сусідніх селах; обстріляно гарнізони ВП в Конюші, Берендьовичах. А одночасно майже в кожному мішаному селі переведено збори польського населення, на яких представники УПА давали український погляд на витворену ситуацію.

Аж після пацифікації відділами УПА Борівниці дійшло до переговорів та певного порозуміння між УПА та підпіллям польської Армії Крайової про припинення взаємних атак на цивільне населення на тих теренах.



                                     

6. Джерела

  • Berezka: gineli Ci na litere U
  • Петро Мірчук. Українська повстанська армія 1942 - 1952 Частина ІІ: Друга большевицька окупація На Закерзонні Мюнхен 1953 репр. Львів 1991
  • Omelian Pleczen - "9 lat w bunkrze"
  • Grzegorz Motyka - "Tak bylo w Bieszczadach"
  • "Закерзоння", tom 4, wspomnienia Iwana Olijara, Warszawa 1998.
  • Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich, Tom I, Warszawa: nakl. Filipa Sulimierskiego i Wladyslawa Walewskiego, 1880 - 1914
                                     

7. Див. також

  • Різанина в Сагрині
  • Різанина в Горайці
  • Трагедія села Павлокоми
  • Волинська трагедія
  • Бої в Бірчі та околицях
  • Бійня у Верховині
  • Пискоровичі
  • Різня в Скопові
  • Різня в Завадці Морохівській
                                     

8. Посилання

  • У нашому селі Березки протягом однієї години було спалено 45 хат й убито понад 280 осіб! Українці Закерзоння. Матер. Міжнар. наук прак. конф Львів: ЛНАМ-СПОЛОМ, 2007. - 292 стор. Автор: Ярослава ЯЦКІВ-ВОЙТОВИЧ м. Київ, 1933 р. н., уродженка с. Березки Ярославського повіту