Back

ⓘ Ї




Ї
                                     

ⓘ Ї

Ї, ї - тринадцята літера української абетки. За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і. Цю літеру називають як іменник середнього роду: "велике Ї", "мале ї". У писемностях на основі латинського алфавіту таких мов, як африкаанс, валлійська, галісійська, каталанська, нідерландська, південносаамська, французька й, спорадично, англійська та турецька, вживають майже ідентичну графічно літеру Ï, ï - i з тремою.

Позначає йотовані голосні звуки /ji/ йі та /jɪ/ йи, трапляється на початку слів, після голосних, знака мякшення й апостроф

                                     

1. Історія

Створена за зразком кириличної літери і, яка поряд з літерою и у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук зменшилася, вже Грінченко у своєму Словарі української мови відмовився від такого вжитку літери ї, і це вплинуло на зникнення цієї відмінності й на заході України. Таку відмову зафіксував Український правопис 1921 року.

                                     

2.1. Використовування Походження звукосполучення

В українській мові сполучення ji літера ї може мати різне походження.

  • Від "нового ятя", якщо він зявився на місці йотованого "е": їжак, Київ, моїм
  • Від прасловянського *e "ятя": їхати, їзда, доброї, у міжгірї.
  • У запозиченнях - якщо оригінальний і стоїть після голосних наївний, маїс, а також після мякого знака або апострофа Ільїн, Медельїн
  • Від прасловянського *ja: їсти, їжа. У східнословянських мовах *ja дав *e дав рус. ѣсти, а в південнословянських - *ja староцерк слов. іасти. Слід зауважити, що в староцерковнословянській мові звуки *e і *ja були настільки близькі за артикуляцією, що в глаголиці їх позначали тим самим знаком.
  • На стиках морфем у пізнішому словотворі: Україна прасл. *krajь + *in ; край + ина
  • Від *e, що замінив раніший *i свої, мої.
  • Від прасловянського *ji, зазвичай на стиках морфем: строїти, стоїть прасл. strojiti, stojitь. У староцерковнословянській і давньоруській писемностях йотований характер
                                     

2.2. Використовування Інше використання

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає "тринадцятий". При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-ї.

                                     

3. Літера Ї в інших кириличних абетках

У староцерковнословянській і давньоруській абетках Ї виступає поряд із І під назвою "ижеи".

Наприкінці XVIII століття Досітей Обрадович запровадив літеру ї в сербській писемності на позначення звука що відповідає українській й. Однак, 1814 року Вук Караджич відмовився від цього нововведення й натомість запропонував літеру ј. 1818 року правопис Караджича зафіксував цю пропозицію.

Від найдавніших часів до початку XIX століття букву ї вживали в російській писемності. Прикладом може слугувати видане 1762 року "Подземное путешествіе Николая Клима" - російський переклад твору Людвіга Гольберга.

Літера ї існує в пряшівському і паннонському варіантах русинської абетки.

                                     

4. Таблиця кодів

У HTML велику літеру Ї можна записати як & #1031; або & #x407;, а малу ї - як & #1111; або & #x457;. У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ї викликають затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0175, символ ї - комбінацією Alt+0191.

                                     

5. Цікаві факти

  • 21 лютого 2013 року, до Міжнародного дня рідної мови, в Рівному встановили знак на честь літери "Ї" і в її формі, виготовлений із деревяної основи і обтягнений лляною тканиною. Його висота становила 3.6 метра.
                                     

6. Література

  • Ї // Словник української мови: в 11 т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
  • Півторак Г. П. Ї // Українська мова: енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - ISBN 966-7492-07-9. - С. 224.
  • Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. - 2-ге вид. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.