Back

ⓘ Шевченко Віталій Никифорович




                                     

ⓘ Шевченко Віталій Никифорович

Шевченко Віталій Никифорович - український дисидент, журналіст, учасник українського національно-демократичного руху.

                                     

1. Короткий життєпис

Народився 20 березня 1934 року в Донецьку.

Батьки тато - агроном з-під Конотопа Сумська область, Україна, мати - лікар зі Стародуба тепер Брянська область, РФ - члени ВКПб. Виховували його в "комуністичному дусі". Змінив політичні погляди сам наприкінці 40-х - на початку 60-х.

Випускник факультету журналістики Київського університету 1956 року. Працював у редакціях газет, в "Українському товаристві дружби й культурних звязків із зарубіжними країнами". Був офіцером запасу КГБ і членом КПРС. Працював у Невельській міській ґазеті "Ленинец" Сахалін, кінець 1950-х - початок 60-х, у РАТАУ Київ, 1970-ті. Працівник відділу технічної інформації заводу "Електронмаш" до арешту 1980-го.

У 1960-х - діяч гуртка також економіст Б. Орловський, інженер А. Матвієнко, розмножували тексти "самвидаву". Після арешту редактора "Українського вісника" УВ В΄ячеслава Чорновола 1974 року Степан Хмара відновив його видання. Плівка з № 7/8 була передана на Захід, де він вийшов українською та англійською, став одним із найважливіших джерел історії репресій середини 70-х. До С. Хмари підключився київський журналіст Олесь Шевченко, через нього - В. Н. Шевченко. Вони розповсюджували № 7/8 "УВ", підготували матеріали до наступних випусків. Кілька років КГБ не міг розкрити, хто видає УВ, можливо, тому, що видавці раніше не брали участі в легальному національно-демократичному русі, а також тому, що після обшуку в С. Хмари на початку 1975 вони припинили видання журналу і будь-яку небезпечну діяльність, а вже готовий 9-й випуск після двох невдалих спроб передати за кордон потрапив під час обшуків до рук працівників КГБ.

Для наступного, 10-го числа УВ В. Шевченко написав і передав С. Хмарі в м. Червоноград Львівської обл. статтю "Класова структура радянського суспільства". Статтю там довелося знищити.

Заарештований 14 квітня 1980 року. Справу В. Шевченка, С. Хмари і О. Шевченка розглядав Львівський обласний суд 15 - 24 грудня 1980 року. Родичів підсудних допустили до зали суду лишень четвертого дня, спершу допитавши як свідків. Нікого більше в залі суду не було. За ст. 62, ч. І, КК УРСР Шевченкові інкримінували: зберігання і розповсюдження "Українського вісника", авторство праці "Національна політика в Чехословаччині очима українця" ; "антирадянські за змістом" записи на полях двох вилучених у нього томів Леніна; за ст. 70 КК РРФСР і за ст. 62 КК УРСР - усна "антирадянська пропаганда", яку Шевченко вів у кінці 50-х на Сахаліні, а потім у Києві. Свідками виступали партпрацівники з м. Невельська Сахалін, співробітники РАТАУ, інженери київських заводів. "Антирадянська агітація" полягала в тому, що В. Шевченко говорив про погане збереження памяток культури, що сільське господарство зайшло в глухий кут, про витратну економічну політику, про штучний голод 30-х рр., про примусову колективізацію. Учений секретар останнього місця роботи Шевченка на запитання "Невже підсудний не вів на роботі антирадянські розмови?" відповів: "Ми його боялися, адже він - член партії і офіцер запасу КГБ, тому з ним не розмовляли".

Прокурор завимагав для В. Шевченка 6 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання. Суд, "враховуючи особу звинуваченого", засудив його до 7 р. таборів і 4 р. заслання. 31.03.1980 Верховний Суд УРСР розглядав касаційну скаргу Шевченка і залишив вирок без змін.

Термін відбував у 37-му лагпункті таборів суворого режиму в сел. Половинка Пермської обл., Урал. Брав участь у колективних акціях протесту, в тому числі в страйку 1981, за що карали штрафним ізолятором і позбавленням побачень.

Звільнений 5 лютого 1987 року. Після звільнення - активіст Українського культурологічного клубу УКК, 1987–1988, автор низки самвидавських статей, зокрема, про необхідність відновлення українських і білоруських Православних і Греко-Католицьких Церков, про синьо-жовтий прапор, тризуб та ін.

30 грудня 1987 року у складі редакції відновленого влітку В. Чорноволом "Українського вісника" увійшов до Української Гельсінкської Групи влітку 1988 реформована в Українську Гельсінкську Спілку УГС, у квітні 1990 - в Українську Республіканську партію УРП).

1993–2011 роки - відповідальний секретар, публіцист православної газети "Наша віра" редактор Є. Сверстюк. 1997 став членом Народного Руху України.

Помер 16 грудня 2012 у Києві. Прощання відбулось об 11:00 - 11:30 вівторка 18 грудня біля його дому на вулиці Зодчих, 62-А, помешкання 112, 4-й під΄їзд Борщагівка. Похований на кладовищі у Софіївській Борщагівці.

Автор статей: "Громадою обух сталить" 1964, про єднання всіх національних сил для боротьби проти тоталітарного режиму; "Національна політика в Чехословаччині очима українця". Обидві статті потрапили в руки КГБ; друга, ідентифікована за почерком, увійшла до звинувачення.

Дружина - Марія, діти - Оксана, Олесь, Мирослав.