Back

ⓘ Ж




Ж
                                     

ⓘ Ж

Походить від старословянської кириличної літери ж "живіте", утвореної додаванням центральної вертикальної риски до літери х "хір". Числового значення не мала.

У глаголиці "живіте" мала накреслення і числове значення "7".

                                     

1. Історія

У староукраїнській графіці у звязку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма ж вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначати час і місце написання памяток.

У XVI столітті, крім рукописної, зявилася друкована форма.

Сучасних вигляд літери сформувався після запровадження гражданського шрифту у 1708 році Петром І.

                                     

2. Використання

В сучасній українській мові позначає шумний дзвінкий шиплячий передньоязиковий твердий приголосний, який перед глухими приголосними та в кінці слова не оглушується: дорі ж ка, ні ж.

У старословянській і давньоруській писемності числового значення не мало. Нині використовується при класифікаційних позначеннях і означає "девятий" до введення до абетки літери ґ мала значення "восьмий": пункт "ж" розділу 2. При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 15-ж тощо.

                                     

3. Джерела

  • Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. - 2-ге вид. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Ж // Словник української мови: в 11 т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980.
  • Півторак Г. П. Ж // Українська мова: енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський. - К.: Українська енциклопедія, 2000. - ISBN 966-7492-07-9.
  • Ж - ЕСУ