Back

ⓘ К




К
                                     

ⓘ К

Походить від старословянської кириличної літери "како", що походить від літери Κ, κ "каппа" греко-візантійського унціалу. У глаголиці "како" мала накреслення - можливо, воно виникло під впливом гебрейської літери ק "коф". Назва літери походить від староцерк слов. како - "як", "яким чином". У старословянській кириличній цифірі літера К має числове значення "двадцять", у глаголичній цифірі - "сорок".

У давньоруській і староукраїнській писемностях у звязку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма мало кілька графічних варіантів, що допомагає визначити час і місце написання памяток.

У XVI столітті, крім рукописної, зявилася друкована форма літери.

                                     

1. Використання

К - пятнадцята літера української абетки.

У сучасній українській мові цією літерою позначають задньоязиковий глухий зімкнений приголосний звук.

Літера буває велика й мала, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає "пятнадцять". При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 10- к і т. д.

                                     

2. Інше

  • В українській мові існує слово, яке складається з тільки з цієї літери - прийменник "к" варіант - "ік". Зараз воно вважається застарілим, але у сполученні з давальним відмінком колись вживалося замість прийменника "до": "К Енею руки простягає" І. П. Котляревський, "Енеїда", "Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз" С. В. Васильченко, "Мороз". Вже на початок XX ст. цей прийменник вживався дуже рідко: здебільшого для вказання часу і в лайливих висловах "Іди к нечистій матері!", "Туди к лихій годині!" тощо. "Словарь української мови" засвідчує і фонетичний варіант цього слова - "ґ".
                                     

3. Література

  • Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. - 2-ге вид. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Півторак Г. П. К // Українська мова. Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.