Back

ⓘ Статути церковні




                                     

ⓘ Статути церковні

Статути церковні - в історичній науці кілька груп памяток права 11 - 15 ст. Це князівські чи такі, що мають вказівки на видачу їх від імені князя, устави та уставні грамоти митрополичим та єпископським кафедрам. Вони визначають обсяг їх юрисдикції та джерела матеріального забезпечення. Головним завданням церковних статутів було початкове встановлення юридичних, адміністративних та фінансових прав руської церкви та розмежування їх із прерогативами світської влади. Найважливіші церковні статути традиція повязує з іменами київських князів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. Хронологічно першим був, імовірно, т. зв. Устав князя Володимира про десятини, суди та людей церковних, який нині визнається за памятку домонгольського часу. Він зберігся у величезній кількості списків 14 - 19 ст. та низці самостійних переробок. Виділяють 7 редакцій Уставу, створених упродовж 13 - 17 ст.: Оленінську, Синодальну, Варсонофієвську, Волинську, Печерську, Троїцьку та редакції Степенної книги. З українських памяток варто відзначити Волинську редакцію Уставу, що бере початок від тексту Кормчої, переписаної на замовлення волинського князя Володимира Васильковича 1286, а також Печерську редакцію, що міститься у складі Патерика Києво-Печерського, відредагованого архімандритом Йосифом Тризною.

Устав князя Ярослава про церковні суди зберігся в численних списках 15 - 19 ст. Серед них виділяють 6 редакцій: Докладну, Коротку, Румянцевську, Тарновську, редакцію "Свитка Ярославля" та Устюзську.

До числа церковних статутів також зараховують комплекс уставних та жалуваних грамот Ростислава Мстиславича смоленській єпископії 1136; уставну грамоту новгородського князя Святослава Ольговича 1136/37; новгородський устав про церковні суди, людей та міри торгівлі, виданий від імені князя Всеволода Мстиславича; устав, виданий від імені галицького князя Лева Даниловича кафедральній церкві Успіння в Галичі давньому 1301; жалувану та уставну грамоти Любарта соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку 1321 автентичність двох останніх піддавалася сумніву в історіографії; уставну грамоту київського князя Олелька Володимировича церкві Святої Софії в Києві та митрополиту Ісидору 1441.

Попри складну текстуальну історію церковні статути є надзвичайно важливим та інформативним джерелом із соціальної історії домонгольського часу, а завдяки довгому побутуванню як актуальних юридичних памяток - і кількох наступних століть, відбиваючи особливості організації церкви та її взаємин зі світською владою у Великому князівстві Литовському, Великому князівстві Московському та на українських землях Речі Посполитої.

                                     

1. Джерела та література

  • Толочко О. П. Статути церковні // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій голова та ін. ; Інститут історії України НАН України. - К.: Наукова думка, 2012. - Т. 9: Прил - С. - С. 836. - 944 с.: іл. - ISBN 978-966-00-1290-5.
                                     

2. Посилання

  • Устав князя Володимира про десятини, суди та про людей церковних ХІ – ХІІ ст. у списках ХІV – ХVІ ст. // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. - Житомир: Полісся, 2015. - С. 221.
  • Устав князя Ярослава про церковні суди ХІ – ХІІ ст. у списках ХV ст. // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. - Житомир: Полісся, 2015. - С. 226.
  • Статут князя Ярослава Мудрого // Юридична енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. - Т. 5: П - С. - 736 с. - ISBN 966-7492-05-2.