Back

ⓘ Верба (українська міфологія)




Верба (українська міфологія)
                                     

ⓘ Верба (українська міфологія)

Верба - улюблене дерево українських народних пісень, в яких вона виступає з незвичайно багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно вкрите "золотою корою" й має силу розвинути 700 квіток, себто гілок, що символізують численний рід:

Це так у колядці. А ось у весільній пісні:

Символізує верба рід і в замовляннях, де сімсот коренів мають те саме значення, що й сімсот гілок-квіток: "Під сонцем, під жорстоким, і під лісом, під чорним, під високим, там стоїть верба; під тією вербою сімсот коренів, на тій вербі сімсот канатів, на тих канатах видить сидить цар Хан і цариця Ханиця…"

В цьому замовлянні виступає верба й як символ предвічного всесвітнього Дерева, що служить житлом для істот, які мають "силу на ввесь світ…"

Зрештою, як указував Дикарев, верба в замовляннях зустрічається далеко рідше від дуба, другого ідеального дерева української народньої творчості, бо верба належить царству світла, сонця, а дуб - темряви.

Від символізації верби, які ідеального дерева та поетичного образу всього роду, народня символіка переходить до верби, як символу матері та замужньої жінки, як то ми вже бачили в колядці про "золоту вербу": "Ой то не верба - Йванова жена…" Ось ще один приклад де верба - замужня жінка, та ще й зажурена:

Виступає верба й як символ зажуреної дівчини. Обвислі віти віддають образ суму:

Складну символіку верби-дівчини знаходимо в іншій пісні:

Щоб зрозуміти цю символіку, треба памятати, що стояти, чи ходити, значить залицятися, любити; пускати гілля, розвиватися - виходити заміж, сохнути - підупадати тут асоціація з сухотами; ходити в барвіночку та в васильочку, себто в вінку - бути дівчиною, - в пісні, в дуже гарній символічній формі висловлено дівчині пораду не виходити заміж, бо те заміжжя принесе горе й хворобу, а залишатися далі у вінку дівчиною.

Зустрічається символіка верби - дівчини і без забарвлення сумом:

Те саме бачимо і в приповідках: "Дівчина - як верба: де посадиш, там прийметься", - бо дівчина, виходячи замуж, переходить в іншу родину і там звикає І. Франко "Приповідки" 1573

Проте служить верба і символом суму взагалі:

Як символ суму, вербу садять на могилках: "До весняного Миколи не можна купатися, бо з чоловіка верба виросте", - себто, він помре, його поховають, на його посадять вербу, - все це символічно висловлено в двох словах! На Буковині до труни кладуть вербові прутики, на які звичайно й лягає тіло покійного Зап. Ю. 3. Отд. II, 351.

Від символізації верби, як ідеального споконвічного дерева, що на ньому перебувають надприродні істоти, український народ переходить до уявлення верби, як неба, що тримає на собі сонце:

Потебня вказав на паралелі цієї пісні в латиських піснях, де "сонце плете віночок, сидячи на вербі". Коли діти просять у піст скоромного, їм відповідають: "Бозя на вербу взяла", а іноді "Бозя на небо взяла". Поширена була й приповідка "Були на масниці вареники, та на вербу повтікали."

Казали також, що дітей знаходять "на вербі".

Іноді верба символізує не небо, що тримає на собі сонце, а саме сонце, як от у загадці: "Стоїть верба посеред села, розпустила гілля на все Поділля".

Український нарід не міг не помітити, що верба дуже швидко росте, і використав це в своїх магічних обрядах. Так, баба, скупавши попроділлю, клала у воду галузки верби, мила в тій воді руки собі й поліжниці, примовляючи: "Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швиденько". На Буковині діти їли свячену вербу себто базьки на вербі - "щоб рости скоро, як верба" Зап. Ю. З. Отд., II, 348. У Галичині казали: "Щоб волосся в дівчини росло швидко треба її острижене волосся класти в розсоху вербу" Мат у. е. НТШ, V, 6.

Верба не дає жадного плоду. Тому вона стала символом неплідности. "Грушки на вербі" - це небувальщина, вигадка. "У нього на вербі грушки ростуть", - кажуть про людину, що оповідає неймовірні речі. Сюди ж відноситься й приповідка: "Гарбуза наїсися, на вербу подивися, то й зараз знову будеш голодний". Проте "ховатись під вербами", що дають добрий, але небезпечний захисток, значить вести розпусне життя. Тому верба робиться й символом небезпечного, чи незаконного кохання. Тому й Тарас Шевченко писав: "Не стояла б до півночі з милим під вербою…"

"Суха верба" - місце побуту нечистого, загалом - нечисте місце, бо трудно вербі - хіба з допомогою нечистого - всохнути. Тому в Галичині кажуть: "Дві речі Бог дав бідним - картоплю та вербу" - бо верба, що росте по всіх усюдах дає бідному паливо Ів. Франко "Приповідки", I, 130. Смерть верби - втручання нечистого, тому й кажуть: "Відчепися від мене, а чепися сухої верби", - себто властиво: "Іди к чорту!" "Іди до біса!" Франко, І, 211.

Зате свячена верба - охорона від нечистої сили. Святять її в Вербну Суботу, а потім частину бережуть у хаті, під образами на всякий випадок, а також, як писав проф. Сумцов - "від відьом" ; частину ж садять на городі: "Хто посвячену вербу має, ним самим посаджену, той при кінці віку може на ній спастися: ото, як стануть за ним ганятися різні демони, щоб привернути його під свою власть, так він на неї влізе і сидітиме, і його ніхто не може чіпнути…" Дикарев "Посм. Писання 1903", с. 58. Дівчата на виданні, посадивши свячену вербу, дуже її пильнують: якщо верба прийметься, дівчина ще того року віддасться Андрієвський "Звичаї і обряди". 1941, с. 32.

По освяченні верби був звичай бити нею один одного, примовляючи:

Биття свяченою галузкою верби, що її в Галичині та Буковині звуть "шуткою" - звичай ще дохристиянський: він мав на меті передати тому, кого бють, творчої розбудженої енергії та здоровя див. Бичування.

Таке ж значення, всуміш із охоронним, мав й звичай бити свяченою вербою худобу коли її виганяють на св. Юра на пасовисько: "Як виганяють на Юра худобу на поле, то треба виганяти шуткою, то худоба буде гладка, як базьки на шутці."

"Золота верба" - символ любові і вдячності: "Ростуть за ним золоті верби" - кажуть в Галичині про доброзичливу людину, що залишає по собі добрі спогади Ів. Франко "Приповідки" III, 48, 206.

                                     

1. Джерела

  • В. Г. Гармасар. Сакральне значення рослин у віруваннях прадавніх українців
  • Верба // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. - 5-е вид. - Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. - С. 110.
  • Верба // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1958. - Т. 1, кн. II: Літери В - Ґ. - С. 138-140. - 1000 екз.
                                     

2. Посилання

  • Рокита // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1964. - Т. 7, кн. XIII: Літери Риз - Се. - С. 1624. - 1000 екз.