Back

ⓘ Займенник




                                     

ⓘ Займенник

Займенник - це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось ; той, мій, всякий ; скільки, стільки. Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, - ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше - частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію.

                                     

1. Термін

Термін займенник є калькою з лат. pronomen від pro - "за", "замість" + nomen - "імя", Мелетій Смотрицький у своїй праці "Грамматіка славєнскиѧ правилноє Сѵнтагма" вживав аналогічний термін мѣстоименїє.

У багатьох мовах терміни, що сходять до pronomen, вживаються тільки щодо займенників-іменників, а займенники загалом називаються "проформами".

                                     

2. Історія

Особові займенники У давньоруській мові особові займенники були тільки в 1-й і 2-й особах. Сучасні особові займенники 3-ї особи сходять до прасловянських і давньоруських вказівних займенників. До особових належав і зворотний займенник себе: він, як і в сучасній мові, не мав форми називного відмінка.

Давньоруський займенник язъ відповідав церковнословянському азъ. Вже у XI - XII століттях на письмі спостерігають тенденцію скорочення його до я.

Форми двоїни зникли, витіснившись формами множини.

Архаїчні форми давального відмінка ми, ти, си були енклітичними, тобто не мали самостійного наголосу і приєднувалися в усній мові до попереднього слова. Саме через цю особливість вони не могли вживатися з прийменниками, бо останні були проклітиками, які також не мали власного наголосу й фонетично приєднувались до наступних слів. Архаїчні форми знахідного відмінка мѧ, тѧ, сѧ, очевидно, енклітиками не були, маючи свій власний наголос. У памятках вживаються переважно саме ці форми, форми родового мене, тебе, себе у значенні знахідного рідкісні. Раніше за все вийшов з ужитку займенник си, з XV ст. - займенник ти, з XVII ст. - ми. Втрата коротких форм найраніше проходила в північних і північно-східних говорах.

У сучасній українській мові вживаються лише повні форми давального відмінка, короткі форми, що походять від ми, ти, си збереглися лише в деяких закарпатських дайте ми гусочку або лемківських то мі ся подоба, він поміг мі говорах. Замість форм знахідного в сучасній мові вживані форми родового, архаїчні ж, похідні від мѧ, тѧ, сѧ залишаються як релікти в гуцульському говорі на біду-сь мя полишив, а також у закарпатських обі ноги ня боліли, я додому тя доведу.

Форма знахідного відмінка зворотного займенника себе перетворилася на частку -ся зворотних дієслів. Первісно її положення в реченні було вільним, потім вона закріпляється після дієслова і зливається з ним. У низці говорів частка -ся має вимову як -си, що може бути реліктом форми давального відмінка си.

Присвійні займенники

Відмінювання присвійних займенників нашь, вашь майже не відрізнялося від сучасного, але розрізнювалися родові форми множини.

У процесі фонетичних змін о в закритому складі перейшло в своѥѣ > укр. своєї, прикінцевий и зараз записують як й свои > укр. свій.

Вказівні займенники До вказівних займенників належали сь, тъ, онъ, и, овъ, такъ, сикъ. У сучасній мові збереглись похідні від сь "сей", "цей", тъ "той", онъ, и "він", такъ "такий".

Деякі вказівні займенники були трьох ступенів: займенник першого ступеня сь вживався для вказання на близькорозташований предмет, займенник другого ступеня тъ - для вказання на більш віддалений, займенник третього ступеня онъ - для вказання на далекий предмет.

Від родових форм займенника сь походять сучасні вказівні займенники цей, ця, це, ці заст. сей, ся, се, сі, а також вказівна частка ось, від форм займенника тъ - вказівні займенники той, та, те, ті форма середнього роду те утворена стягненням складеної форми тоѥ, а також вказівна частка от, від форм займенника онъ - особові займенники 3-ї особи він, вона, воно, вони, а також вказівна частка он.

Поряд з вищепереліченими вказівними займенниками в давньоруській мові існували й форми вказівного займенника третього ступеня и форми жіночого та середнього роду відповідно я, ѥ, прасловянську форму якого відновлюють як *jь, де *j з походження є протетичним. Форми називного відмінка цього займенника невідомі в письмових памятках, але форми непрямих відмінків представлені дуже широко. У сучасній мові від них походять форми непрямих відмінків особових займенників 3-ї особи. Саме цим пояснюється те, що займенники він, вона, воно, вони мають незвичайну парадигму відмінювання: називний і непрямі відмінки в них утворюються від різних основ.

До форм вказівного займенника и, я, ѥ в називному й інших відмінках сходять і закінчення повних прикметників. Первісно вказівні займенники вживалися постпозитивно з короткими прикметниками, граючи роль визначених артиклів, потім злилися з ними, передавши їм і свою парадигму відмінювання.

Відповідно до тенденції заміни форм знахідного відмінка формами родового замість и часто вживалося ѥго, а форма ю була згодом витіснена формою ѥѣ сучасне написання її.

Наявність у сучасній мові форм займенників з початковим "н-" повязана з давнім процесом перегрупування звуків у складах. Первісно н- був прикінцевим звуком деяких прийменників - вън "в", "у", сън "з", кън "к", "до". Прикінцевий сонант мав ще праіндоєвропейське походження, що підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом інших індоєвропейських мов: вън - лат. і англ. in, нім. im, сън - лат. cum, кън - санскр. kam. Відповідно до закону відкритого складу -n наприкінці прийменників зник майже в усіх позиціях въ, съ, къ, зберігшись лише в положенні перед голосними: вън ѥго, сън ѥго, кън ѥму. Згодом н- став сприйматися не як частина прийменника, а як складова займенника, а надалі початковий "н-" в займенниках стали вживати за аналогією і після інших прийменників, що ніколи не мали прикінцевого -n: на немь, на неи, до него, до неѣ.

Після прийменників замість форми знахідного відмінка чоловічого роду и вживалася форма нь, що являє собою сполучення *ь без протетичного j з тим же прикінцевим сонантом прийменника вън наприклад, въ нь < *vъn + ь - "у нього". Надалі займенник нь став вживатися за аналогією і після інших прийменників на нь, за нь.

Інші види займенників Окрім особових, присвійних і вказівних, у давньоруській існували ще кілька видів займенників:

  • Питально-відносні: къто, чьто, къи, чьи, которыи. У сучасній мові від них походять хто, що, який, чий, котрий.
  • Означальні: вьсь, къжьдъ, инъ. У сучасній мові від них походять весь, кожен, інший.
  • Неозначені: нѣкъто, нѣчьто, нѣкыи. У сучасній мові замінені сполученнями з приставкою де-: дехто, дещо, деякий, декотрий.
  • Заперечні: никъто, ничьто, никыи, ничии. У сучасній мові фонетично уподібнилися неозначеним: ніхто, ніщо, ніякий, нічий.
                                     

3. Лексичне значення

Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками, прислівниками або числівниками.

Коли б ти, нічко, швидше минала… Вибач, коханая… Це ж я не знала Днини такої, щоб була щасна Так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна… Чом ти, березо, така журлива? Глянь, моя сестренько, та ж я щаслива Не рони, вербо, сліз над водою, Буде ж, матусенько, милий зо мною … Батьку мій рідний, темненький гаю як же я ніченьку свою прогаю… Нічка коротка - довга розлука… Що ж мені суджено - щастя чи мука? Леся Українка

Попри те, що займенників у мові небагато, частота їх вживання у розмовній мові досить велика.

                                     

4. Класифікація займенників за граматичними ознаками

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на чотири групи:

  • Ті, що співвідносяться з іменниками відповідають на питання хто?, що? я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, ніхто, ніщо
  • Ті, що співвідносяться з прикметниками відповідають на питання який? чий? мій, твій, ваш, наш, їхній, той, цей, дечий, чийсь, нічий, ніякий
  • Ті, що співвідносяться з числівниками відповідають на питання скільки? котрий? скільки, стільки, скількись, казна-скільки, котрий, котрийсь, декотрий, котрий-небудь, ніскільки
  • Ті, що співвідносяться з прислівниками відповідають на питання як? де? коли? куди? звідки? з якою метою?: так, там, тут, туди, тоді, звідти.
                                     

5. Синтаксична роль

У реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники, прислівники.

  • Він подав руку й мовчки вийшов. За ним виходили інші - хлопці й дівчата.
  • Я не нездужаю нівроку… Тарас Шевченко
  • Ти знаєш, що ти людина. Василь Симоненко
  • Рано ми вмієм любити, пізно - любов шанувати М. Луків
  • Так ніхто не кохав Володимир Сосюра
  • А ми живі, нам треба поспішати… Ліна Костенко
  • підметом
  • Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце твоє не таке? Павло Тичина
  • Ми з тобою просто ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя. Василь Симоненко
  • Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Ліна Костенко
  • присудком
  • Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов. Павло Тичина
  • Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше Леся Українка
  • означенням
  • Мене любов ненависті навчила Леся Українка
  • додатком
  • Я люблю тебе, друже, за те, що не можу тебе не любити! Володимир Сосюра
  • обставиною
  • Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити Ю. Яновський.


                                     

6. Розряди займенників

За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяють на розряди:

  • особові
  • я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони
  • себе
  • зворотний
  • взаємні
  • одне одного, одне другого
  • присвійні
  • мій, твій, ваш, наш, його, її, їхній
  • вказівні
  • цей, сей, осей, той, такий
  • означальні
  • весь, всякий, кожен, самий, сам, жодний, інший
  • хто?, що?, скільки?, котрий?, чий?
  • питальні
  • відносні
  • хто, що, скільки, котрий, чий інколи два розряди обєднують у питально-відносний
  • абихто, абищо, деякий, дечий, хтось, щось, котрийсь, будь-хто, будь-що, скільки-небудь, казна-скільки, хтозна-як
  • неозначені
  • заперечні
  • ніхто, ніщо, ніяк, ніскільки, аніщо, анічий, аніякий


                                     

6.1. Розряди займенників Особові

Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища поняття.

                                     

6.2. Розряди займенників І особа

Займенники І особи я, ми вказують на особу, що говорить:

Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс Д. Фальківський.

З указівкою на одну особу виступає авторське "ми", дуже поширене у науковому й публіцистичному стилях. Наприклад, Ф. Медвєдєв у вступі до посібника "Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?" пише:

Ми зупиняємося докладніше у своїй праці на вивченні активних фразеологізмів, уживаних у різних стилях літературної мови, а також звертаємо увагу на фразеологічні вислови, поширені в усному мовленні.

Вживання ми замість я властиве для офіційно-ділового мовлення і мові художньої літератури, часто з відтінком іронії.

                                     

6.3. Розряди займенників ІІ особа

Займенники ІІ особи ти, ви вказують на особу, до якої звернено мовлення, тобто до співрозмовника, до слухача.

Займенник ви може вживатися й до однієї особи як засіб вираження ввічливості і пошани. У таких випадках слово ви пишеться з великої літери.

Варто звернути увагу на те, що при займеннику Ви у такому значенні складений іменний присудок може стояти як у формі множини, так і у формі однини. Наприклад:

Ви задоволені? Ви задоволена? Ви задоволений?

Якщо ж при займеннику Ви стоять слова який, якийсь, такий, один, весь, то присудок ставиться в однині:

Яка Ви красива! Який Ви галантний!

У розмовно-побутовому стилі часто вживаються емоційно забарвлені звороти з формами займенників у родовому і давальному відмінках однини, що своїм значенням наближаються до часток:

от тобі й на, теж мені силач, нехай йому грець, цур йому, хто його знає
                                     

6.4. Розряди займенників ІІІ особа

Займенники III особи він, вона, воно, вони вказують на особу, яка не бере участі в розмові, або на предмет, про який іде мова.

                                     

6.5. Розряди займенників Морфологічні ознаки

4 морфологічні ознаки:

  • Варто памятати, що займенники не змінюються за особами, а належать до певної з них
  • особа
  • Рід мають лише особові займенники третьої особи однини: він чоловічий, вона жіночий, воно середній.
  • рід
  • число
  • відмінок
  • усі особові займенники змінюються за відмінками
                                     

6.6. Розряди займенників Зворотний

Зворотний займенник себе вказує на особу або предмет, що виконує дію, яка спрямована на неї ж:

  • не задоволений собою
  • запитав себе
  • подумала про себе
  • заспокоїли себе
  • не вибачив собі
                                     

6.7. Розряди займенників Правопис

Зворотний займенник не має називного відмінка, у нього відсутні морфологічні ознаки роду і числа. У реченні постійно виступає додатком.

  • Роблячи добро людям, ти перш за все допомагаєш собі. Бенджамін Франклін
  • Чого навчишся, того з собою не носити народна мудрість
  • Гідність - це мудра влада тримати себе в руках Василь Сухомлинський

Зворотний займенник часто входить до фразеологічних зворотів:

  • мотати собі на вус
  • давати собі раду
  • сам по собі
  • землі під собою не чути
  • пересилювати себе
  • взяти себе в руки
                                     

6.8. Розряди займенників Присвійні

Присвійні займенники вказують на належність предмета особі: першій мій, наш, другій твій, ваш, третій, першій, другій і третій особі свій. Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особових займенників він, воно, вона, вони. Таким чином, їхня присвійність виражається синтаксичною позицією, на відміну від займенників їхній. З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу слід надавати займеннику їхній для вираження значення присвійності.

відм. Однина Множина

чол.р. жін.р. сер.р.

Н. мій моя моє мої

Р. мого моєї мого моїх

Д. моєму моїй моєму моїм

З. мій мого мою моє мої моїх

О. моїм моєю моїм моїми

М. на моєму на моїм на моїй на моєму на моїм на моїх

За таким же зразком відмінюються твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи, а займенник їхній - як прикметники мякої групи



                                     

6.9. Розряди займенників Вказівні

Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той ; на ознаку: такий ; на кількість: стільки.

Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той - коли мовиться про предмет, віддаленіший у просторі або в часі. Обидва вони мають експресивніші варіанти: оцей і отой. Іноді зі значенням "цей" уживається архаїчний займенник сей ; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се видано, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те.

Займенник такий не лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираженої прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні: "Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що довіку все така неволя буде" Леся Українка

Займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні: "Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі!" О. Гончар

Займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, виражених прикметниками. Те саме стосується й вказівного займенника стільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших - виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях: "Ся місцина коштує тридцять срібняків, - за стільки не можна ліпшої землі дістати" Леся Українка.

"Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії" М. Коцюбинський.

За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками

                                     

6.10. Розряди займенників Означальні

Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками.

Займенник весь указує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий і кожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності.

Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, що перебувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників - це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.

Основний зміст займенника сам, самий, саме, самі з наголосом на другому складі - виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів їх близько пятисот, утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: само заспокоюватися, само аналіз це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати, само вираження, само врядування, само захист, само люб, само чинний, само хіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується зі зворотним займенником себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.

Займенник самий із постійним наголосом на першому складі вказує на тотожність предметів, ознак, на просторову або часову межу до самого моря, із самого ранку. У сполученні з дієсловом, з прислівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обідом, саме через те; там само, тоді само.

                                     

6.11. Розряди займенників Питальні

Питальні займенники: хто, що, який, котрий, скільки вживаються для вираження запитань про предмети, якість, кількість. Якщо ж займенники хто, що, який, чий, котрий, скільки звязують підрядне речення з головним, то вони є відносними: Сьогодні я такий, яким і вчора був.

                                     

6.12. Розряди займенників Неозначені

Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою постфіксом -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.

Неозначені займенники вказують на неозначену невідому особу, предмет, ознаку чи кількість.

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс, а з частками аби-, де-, -сь- разом.

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо.

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

                                     

6.13. Розряди займенників Заперечні

Утворюються так: Ні + відносні, тобто ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки.

Таблиці відмінювання: Ніхто, ніщо, ніскільки

Ніякий

Нічий

Нікотрий

У непрямих відмінках префікс ні- відділяється прийменниками.

                                     

7. Відмінювання складних займенників неозначених і заперечних

Складні займенники в основній частині відмінюються за зразком тих займенників, від яких утворені: абихто - абикого, абияким; якийсь - якогось, якомусь.

                                     

8. Функції займенників

  • Заміна займенників ти, твій на Ви, Ваш сприяє висловлюванню шанобливого ставлення до співрозмовника.
  • Допомагають уникнути повторення одних і тих самих слів.
  • Узагальнюють сказане у попередньому -ніх реченні -нях.
  • Повторюють сказане попередньо, акцентуючи на ньому увагу Усі мовчали. Жоден не промовив ані слова.
                                     

9. Джерела

  • О. П. Левченко. Українська мова та література. Довідник школяра. - 2-ге видання. - Чернігів: Країна мрій тм, 2013. - 176 с. ISBN 978-966-431-838-6.
  • Л. П. Павленко. Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / Лариса Петрівна Павленко. - Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. - С. 88-95.
                                     

10. Посилання

  • Займенник // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2017. - С. 194. - 552 с.