Back

ⓘ Жозеф Пусьє




                                     

ⓘ Жозеф Пусьє

Жозеф Пусьє - архітектор французького походження, який працював у Литві на початку XIX століття; віленський губернський архітектор, представник класицизму.

                                     

1. Біографія

Навчався архітектурі та працював у Парижі служив помічником міського архітектора. Був офіцером французької армії. У 1803 році прибув до Литви. У 1808-1821 роках обіймав посаду губернського архітектора Литовсько-Віленської губернії. За його проектами реконструювався палац Сапег в районі Антакальніс у Вільнюсі, переобладнаний під госпіталь 1809-1810, окремі будівлі імператорського Віленського університету 1814-1819, 1815-1818 або 1817-1818, будівлі губернських установ в кварталі між сучасними вулицями Вільняус, Клайпедос і Траку у Вільнюсі 1816.

Близько 1803 року під керівництвом Пусьє, за проектом Міхала Шульца був побудований палац Міхала Клеофаса Огінського в Заліссі Ошмянський повіт.

Під пильним наглядом Пусьє проводилися роботи із консервації руїн Верхнього замку і зміцнення схилів Замкової гори 1816 - 1817, а також ремонту Зеленого мосту 1816. Архітектор розробив плани оновлення деяких будівель колегії в Крожах Кражяй, 1817.

Спільно з іншими архітекторами у 1817 році підготував генеральний план Вільно.

У 1821 році потонув у річці Няріс, рятуючи людей, які тонули.

                                     

2. Творчість

Будинки, побудовані за проектами Жозефа Пусьє, відрізняються крайнім раціоналізмом і лаконічними строгими формами, рівними площинами без прикрас, майже зовсім позбавлені архітектурних ордерних елементів, за винятком, наприклад, карнизів.

Розробив проект перебудови палацу де Реусів у Вільно так і не реалізований та проект нового міського млина.

За проектом Пусьє в 1809 році були зведені ворота Віленської духовної католицької семінарії в колишньому монастирі кармелітів у Вільно. Ворота в стилі ампір були однією із перших споруд такого стилю в Литві. Декоративна стіна головного фасаду з низьким аттиком прикрашена пілястрами. Між ними розташовуються три глибокі арочні ніші; двері знаходяться в середній ніші.

Проектував головним чином адміністративні будівлі, опираючись на типові проекти. Зокрема, був автором проектів вязниць в містах Расейняй і Швянченіс, поштові станції у містах Шяуляй і Каунас, казначейство в м. Шяуляй 1806, не збереглося. Поштова станція в Каунасі, побудована в 1821-1828 роках за проектом 1820 року, збереглася. Будівлю поштової станції включено до реєстру культурної спадщини Литовської Республіки, й вона охороняється державою. З 1994 року тут розташовується Музей історії звязку.

Вважається, що йому належить авторство проектів кордегардії у Вільнюсі на сучасних вулицях Йоно Басанавічяуса і Лепкальньо, а також кордегардії на Шнипішках заснованих на типовому проекті А. Д. Захарова. Будівлю кордегардії на розі вулиць Басанавічяуса і Муйтінеса включено до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки код 289 в якості обєкта місцевого значення. Аналогічна будівля за адресою: вул. Лепкальньо, 24B, побудована в 1819 році і відремонтована в 1832 році, також охороняється державою як обєкт регіонального значення код в Реєстрі культурних цінностей Литовської Республіки 1077.

                                     

3. Література

  • Venclova Tomas. Poussier Joseph // Vilniaus vardai. - Vilnius: R. Paknio leidykla, 2006. - С. 132. - ISBN 9986-830-96-6. лит.
  • Poussier // Visuotine lietuvių enciklopedija / moksline redakcine taryba: Stasys Vaitiekūnas pirmininkas et al. - Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidybos centras, 2010. - Т. XVIII: Perk - Perzvalgos. - С. 657. - 13000 прим. - ISBN 978-5-420-01683-1. лит.
  • Poussier // Encyklopedia Ziemi Wilenskiej / Opracowal Mieczylaw Jackiewicz. - Bydgoszcz: Towarzystwo Milosnikow Wilna i Ziemi Wilenskiej, 2006. - Т. IV: Architektura. Dziela i tworcy od XVI w. do 1945 r. - С. 104 - 105. - ISBN 83-87865-54-0. пол.
                                     

4. Посилання

  • Jurgita Biliukeviciūte 2018-06-26. Joseph Poussier. Visuotine lietuvių enciklopedija lt. Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Процитовано 2019-07-13.