Back

ⓘ Білобог




Білобог
                                     

ⓘ Білобог

Білобог - у дохристиянських віруваннях головний бог білого дня, щастя, добра, багатства, здоровя і плодючості; за легендою, творець землі, води, світла; син Рода, батько Перуна; захисник людей від зла, господар Вирію та повелитель інших богів. Уособлював добрі сили. Виступав у постійній боротьбі з Чорнобогом. В Україні зустрічаються прізвища Білий, Білозір, Білобран.

                                     

1. У топоніміці

Назва Білобог засвідчена в топоніміці України с. Білобожниця на Тернопільщині, Білогорща Львівщина, Лужиці гора Білбог, Польщі с. Бялобоже, Росії урочище Бєлиє Боги.

Протилежністю Білобога був Чорнобог Чорнт, Чорт, культ якого у західних словян засвідчений німецьким хроністом 12 століття Гельмольдом.

З Білобогом повязані Білі кирниці на хребті Варатики, що між Рутурами і Марківкою, Білий потік у Марківці та інші урочища на Коломийщині.

У Печеніжині на тому місці, де пізніше побудували замок шляхтичів Потоцьких, стояло колись дохристиянське святилище. Про це свідчить легенда про церкву, яка нібито там стояла і пішла під землю. Очевидно, там був храм Білобога або Пятниці, з якою теж повязується білий колір у водах білили полотна.

Непрямим доказом існування антагоністичної пари Білобог - Чорнобог є також існування у м. Канів нині Черкаської обл. наступних топонімів: гір Божиця і Чортиця, розділених течією річечки Дунаєць.

                                     

2.1. У писемних джерелах Ґеорґ Валентин фон Вінтер

Донедавна вважалося, що першим письмовим джерелом, яке запровадило *Belъbogъ до сфери слов’янських міфологічних досліджень, була анонімна "Historia episcopatus Caminensis", укладена у першій половині XVII ст. У книзі йдеться про історію католицької єпархії Каммін пол. Kamien Pomorski у Дальній Померанії, яка існувала з 1140 по 1544 роки та була зосереджена на ділянці між лиманом Одера та Колобжегом.

Між іншим, саме на цій території розташовувалося вищезгадане абатство Бельбук, поки його не закрив у 1523 році місцевий герцог, побожний католик, незадоволений сильними лютеранськими схильностями Бельбука.

Автор "Historia Caminensis" розділ 14 перефразовує та розширює уривок Гельмольда про Чорнобога наступним чином:

"Крім того, вандали мають помітну оману. Під час їхніх бенкетів та частувань… Звідси злого бога, диявола, вони називали своєю мовою Чорнобог Zernebog, тобто чорним богом, а доброго вони називали Білoбог Belbog, тобто білим богом, за помилкою маніхеїв".

Польський філолог голландського походження Владислав Нерінг зробив спробу продемонструвати, що теонім *Belъbogъ начебто відсутній у всіх попередніх обробках місцевої історії, наприклад, "Вандалії" 1519 та "Саксонії" 1520 Альберта Кранца, "Мерзебургській історії" Ернста Бротуфа 1580 та "Майссенській земельній і гірській хроніці" Петруса Альбінуса 1589. Крім того, він оглянув джерела "Historia Caminensis" і виявив, що жоден з них не згадує *Belъbogъ. Він зробив висновок, що теонім *Belъbogъ був підробкою анонімного автора "Historia Caminensis". Однак Нерінг помилявся, починаючи з того, що "Historia Caminensis" - анонімна. "Historia episcopatus Caminensis in Pomerania ab origine annoque 1124 ad annum 1618" належала перу Ґеорґа Юрґена Валентина фон Вінтера і була видана Йоганном Петером фон Людевіґом 1718 року.

                                     

2.2. У писемних джерелах Томас Канцов

Наприкінці ХХ століття звернули увагу на два додаткові джерела для Білобога, що обидва походили з середини XVI століття, тобто були ранішими за "Historia Caminensis". Це "Хроніка Померанії нижньонімецькою говіркою" німецького історика, секретаря герцогів Померанських Томаса Канцова приблизно 1538 року, вперше опублікована 1835 року та "Космографія" Себастьяна Мюнстера близько 1550 року, надрукована 1554 року.

У розділі під назвою "Про віру давніх померанців та ругіян" Канцов пише:

"Перед цим я покликався на всілякі марновірства та ідолопоклонство, якими вони займалися до часів Німецької імперії. Але раніше вони були ще більш язичницькими. Вони розмістили своїх царів і владик, які правили добре, над богами і шанували згаданих людей Хафелі), і богів малих родів - покровителів війни і торгівлі Яровита Haruit і Поревита Barovit, як би Марса і Меркурія, крім того, Білобога і Чорнобога, білого і чорного богів шанували".


                                     

2.3. У писемних джерелах Даніель Крамер

Припускають, що серед згорілих документів були літописи історії Бельбука, які почалися з року його заснування норбертинськими ченцями близько 1163 року. У тому ранньому літописі Бельбука була історія, що пояснювала, як абатство отримало свою лехітську назву Бялбуг. Даніель Крамер, лютеранський богослов, професор та архідиякон із Штетіна Щецина, Померанія, тримав у своїх руках копію цього хронічного запису Бельбука - або бачив цитату - деякий час наприкінці XVI ст. коли він працював над першим томом своєї книги "Померанський церковний хронікон". Крамер перефразовує документ, який мав перед собою, наступним чином:

"Вони дали цьому монастирю імя Белбуг "Belbug, точніше Біалбук Bialbuck, що їхньою вендською мовою означає буквально Білий Бог, щоб таким чином дати зрозуміти, що християни не знали чорного бога, на відміну від їхніх предків-язичників. Назва також піходила до шат премонстранців, які завжди ходили вбраними у біле. Заснування монастиря Белбук сталося в 1163 році".

Крамер намагався довести, що лехітське імя абатства Бялбуг не було взяте з існуючої місцевої номенклатури. Він заявив, що імя було придумано іноземними засновниками абатства, і що називаючи абатство таким чином, ченці-засновники хотіли створити відчуття розриву з місцевою традицією Чорного Бога і підкреслити контраст між новим християнським Богом, який є світлом, і якимсь великим старим богом, який - темрява. Звичка норбертинців до білого, мовляв, послужила додатковим фактором у прийнятті імен. На його думку, "білий бог" Бельбука був християнським Богом, а не місцевим язичницьким богом світла.

                                     

2.4. У писемних джерелах Філіпп фон Цезен

Німецький поет, уродженець Саксонії Філіпп фон Цезен 1688 року включив Білобога до свого каталогу світових язичницьких божеств:

".Поляки - боуг Bouch, словяни - буг Buch, які також називали свого доброго бога Белбуг Belbuch або Белбог Belbog, тобто білим богом. але злого - Чорнобогом Zernebuch, тобто чорним або розлюченим zornigen богом".
                                     

3. Джерела

  • Білобог // Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. - 2-ге вид. - К.: Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Енциклопедія Коломийщини
                                     

4. Посилання

  • Довбня Л. Білобог–Чорнобог // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. – 5-е вид. – Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В.М., 2015. – С. 67–69. – 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1.
  • Білобог; Дід Дідушко, Дідух // Кусайкіна Н. Твоя країна - Україна. Енциклопедія українського народознавства. - Харків: ВД "Школа", 2009. - С. 275; 279. - 513 с.