Back

ⓘ Жива Вервиця




Жива Вервиця
                                     

ⓘ Жива Вервиця

Товариство Живої Вервці процвітало. Близько тисячі релігійних статей зявлялися в Лорето кожного дня і влітку 1838 року Павліна мала змогу проінформувати папу Григорія XVI, що більше ніж один мільйон членів записалися до Живої Вервиці. Кожен із них жертвував молитися девятниці вносячи від 15 центів до одного долара щорічної пожертви.

Протягом свого життя вона давала велику суму грошей на благодійність. Потребуючі люди приходили до мадемуазель Жарікот і вона надавала фінансову допомогу, духовну настанову і мудру пораду. Мрія Павліни була допомогти працюючим людям заснувати свою спілку, сучасне християнське місто, де чоловіки і жінки мали б засоби для життя, діти могли б навчатися, а хворі і старі - лікуватися. Звичайно, для фінансування цього проекту потрібна була велика сума грошей. Коли вона розповіла про цю ідею настоятелеві Віанею, він вигукнув: "Дитино, це чудово. Нехай ніщо не перешкодить тобі здійснити це. Не турбуйся про гроші. Памятай, все, що ми робимо для Господа, робимо тому, що ми віримо в Небесного Отця". Більше ніж два роки Павліна молилася для здійснення цього задуму. Нарешті в неї виникла ідея щодо фінансування. Вона засновуватиме "Небесний банк", товариство із 15 багатих людей, які зроблять внесок, щоб створити фонд на суму 350 тисяч доларів. Вона навіть пішла просити Асоціацію про це, але їй відмовили в допомозі. Тоді Папа Пій ІХ вислав їм письмову ноту, що вони повинні допомогти їй, як засновниці цієї доброчинної справи. Павліна згодом писала: "Ніколи не буде іншої засновниці цієї доброчинної справи, я не лише член асоціації, але насправді засновниця її, я дійсно задумала цей план". Їй було боляче дивитися, що справа, яку вона так любить не має підтримки і фактично гине. Павліна зустрілася з жахливими труднощами: кредиторами, судовими органами, ходінням пішки на великі відстані і навіть зневагами і глузуваннями. Та вона живе для Господа і до своїх останніх днів вона буде йти за Ісусом Христом, який вмер за тих, хто його засуджував.

Рим. 13 червня 1888 року

Папа Лев ХІІІ

І ось закінчення історії. Бідна й самотня Павліна отримала відмову від центру Поширення віри, яка керувала Живою Вервицею і отримала відмову в годину нужди та потреби. Павліна пішки проходила милю за милею, але зустрічалася постійно із відмовами. Магдалина Софія Баран, близька приятелька Павліни згадувала: "За свої сімдесят років я не зустрілачала нікого такого як мати Павліна. Поміж нас живе справжня свята". В журбі, Павліна знову наважилася зустрітися із настоятелем Іваном Віанеєм. Його слова до неї були наповненні мудрістю. Він казав, що розуміння - це шлях до Христа А книга отця де Монфорта "Справжня віра до святої Богородиці" - це неоціненний рукопис з яким повинні бути обізнані всі люди. Павліна все більше вдосконалювалася вірою і духовним життям. "Маріє, о моя мати, я - Твоя" - промовляла вона часто пошепки. Люди називали Павліну опікункою нужденних.

Жінки, які доглядали хвору Павліну мали можливість спостерігати, що при світлі єдиної гасової лампи, яка горіла в їхній кімнаті Павлінине обличчя випромінювало світло. "Яка вона прекрасна і молода, - не раз казали вони. Як молодо вона виглядає, святі завжди прекрасні і молоді". В стані зубожіння Павліна зі сльозами на очах промовляла свої останні слова: "Маріє, о моя Мати, я - Твоя".

Саме така жінка Павліна! Ми - діти її Живої Вервиці запалюймо вогонь цієї великої поборниці - апостолки молитви й засновниці Живої Вервиці. Тож не дозвольмо світові забути того, хто жертвувався для його спасіння. Не дозвольмо історії повторитися ще раз.

Члени Всесвітньої Організації Живої Вервиці щиро просять Вашої допомоги в розповсюдженні Живої Вервиці заснованої Преподобною Павліною Жарікот.