Back

ⓘ Проголошення незалежності України 1991




Проголошення незалежності України 1991
                                     

ⓘ Проголошення незалежності України 1991

Проголошення незалежності Украини - шлях, що пройшов український народ від Декларації про державний суверенітет до проголошення незалежності держави, що отримала офіційну назву - Україна, проголошення Акту її незалежності, підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням Президента України. Формування легітимного переходу всієї повноти влади денонсацією союзних угод про утворення СРСР, повязаних розпадом СРСР.

Період від формування законодавства на проголошення державності, її символів та систем функціонування її народного господарства, армії тощо, закладених Декларацією про державний суверенітет.

                                     

1. Передісторія

  • 13 грудня 1917 - проголошення незалежності Кримської Народної Республіки. Ліквідована більшовицькою Росією.
  • 16 лютого 1918 - проголошення незалежності Кубанської Народної Республіки. Ліквідована більшовицькою Росією.
  • 30 червня 1941 - проголошення відновлення незалежності Української держави. Ліквідована німецьким Третім Рейхом.
  • 19 жовтня 1918 - проголошення незалежності Західно-Української Народної Республіки. Окупована Польською Республікою.
  • 22 січня 1918 - проголошення незалежності Української Народної Республіки. Окупована більшовицькою Росією.
  • 15 березня 1939 - проголошення незалежності Карпатської України. Ліквідована Королівством Угорщина.
  • 1649 - заснування Гетьманщини. Ліквідована Російською імперією.
                                     

2.1. Події Декларація про державний суверенітет 1990

16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP була прийнята Декларація про державний суверенітет Украини. Це була не перша декларація такого типу у СРСР.

  • 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР.
  • 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, 16 липня 1990 р. на зїзд КПУ прийняла резолюцію "Про державний суверенітет Української РСР". Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, того ж дня депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції зїзду.

Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларацію Росії та резолюцію КПУ. Це фактично була програма побудови незалежної держави.

Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Але заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

                                     

2.2. Події Спроба державного перевороту у СРСР ДКНС

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори - представники вищого державного керівництва СРСР - заявили, що у звязку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова його обовязки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану ДКНС, рос. ГКЧП - Государственный комитет по чрезвычайному положению.

ДКНС оголосив про запровадження на пів року в окремих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запроваджувалася жорстка цензура над засобами масової інформації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантську годину, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС генерал В. Варенников, зібравши командирів військових частин гарнізону міста, наказали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультимативно зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України направило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та керівництво Кримської АРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму виступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на розвязанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Рада України, не мають юридичної сили на території УРСР.

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав співвітчизників не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада - організована опозиція в республіканському парламенті - засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19–22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. Так, в м. Донецьку 19 серпня 1991 року НРУ організував пікетування Донецької міськради з вимогою визнання діяльності ДКНС ГКЧП - рос. злочинною і антиконституційною. В Донецькій міськраді РУХ організував Штаб спротиву ДКНС. Під впливом РУХу 20 серпня зібрана позачергова сесія депутатів міста Донецька, якою дії ДКНС засуджені і оприлюднено звернення до народу, Уряду і парламенту України дотримуватись в Україні конституційного ладу і Декларації про незалежність України.

Головні події розгорнулися у Москві. Центром опору стала Верховна Рада РРФСР, навколо якої зібралися тисячі захисників демократії, було зведено барикади. Опір ДКНС очолив Президент Російської Федерації Б. Єльцин. На його заклик, десятки тисяч людей вийшли на вулиці столиці й перекрили бронетехніці та військам шлях до будинку Верховної Ради РРФСР. Серед захисників демократії в Москві було чимало українців. Над барикадами, поруч з іншими, майорів і український синьо-жовтий прапор.

Рішучий опір заколотникам з боку тисяч громадян, що заполонили центр Москви, дії керівництва РРФСР на чолі з Б. Єльциним, вагання військ, перехід окремих військових частин на бік демократичних сил, нерішучість самого ДКНС спричинили ганебний провал заколоту 22 серпня 1991 р. Радянський період в історії країни завершився.

Провал заколоту мав катастрофічні наслідки для КПРС, діяльність якої відразу ж було заборонено. 30 серпня Президія Верховної Ради України заборонила діяльність Компартії України як складової частини КПРС.

Після цього Президент СРСР М. Горбачов, який у дні заколоту був ізольований путчистами на південному березі Криму, стрімко втрачав владу. Різко посилювалася діяльність керівництва Російської Федерації, яке відіграло ключову роль у придушенні заколоту. Союзні органи влади були паралізовані. Виникли сприятливі обставини для здобуття незалежності союзними республіками з-під радянської окупації.



                                     

3. Акт проголошення незалежності

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Історичний документ виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося:

За Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. УРСР перестала існувати. На геополітичній карті світу постала нова самостійна держава - Україна.

                                     

4. Питання правонаступництва

Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. проголосив Україну правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР.

22 серпня 1992 року Микола Плавюк, останній Президент УНР в екзилі 1989 - 1992, урочисто передав президенту України Леоніду Кравчуку відповідні повноваження та регалії:

Але питання правонаступництва України від УНР недостатньо врегульовані законами України. День 22 серпня 1992 року майже ніколи не згадується.

                                     

5. Референдум

На підтвердження Акту проголошення незалежності, Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти "Так, підтверджую", або "Ні, не підтверджую" на запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?"

З 37 885.6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31 891.7 тис. 84.18 %. З них позитивно відповіли 28 804.1 тис. виборців 90.32 %. Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму "Так, підтверджую" 54.19 % громадян, у Севастополі - 57.07 %; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80 % виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95 %, у решті областей - понад 90 % громадян.

За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою самостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII століття Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення помилок, зроблених на двох попередніх етапах існування державності, - у середині XVII ст. і в 1917 - 1920 рр.



                                     

6. Формування утвердження атрибутів державності

24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву - Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав.

4 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного.

15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського "Ще не вмерла Україна".

19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

                                     

7. Визнання України і встановлення дипломатичних звязків

Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством. Свою незалежність Україна здобула за винятково сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин.

Одначе ж, визнання незалежності України почалося з грудня 1991-го року, коли було обрано першого президента. Всього за період з грудня 1991-го року до 27-го вересня 2003-го року Україну визнала 171 держава.

                                     

8. Незалежна Україна

Після провалу серпневого заколоту посилились відцентрові настрої в українському суспільстві. Союзні органи влади втратили контроль над подіями у радянських республіках, а консервативні великодержавні сили були тимчасово деморалізовані, Компартія України опинилася під забороною. Більшість колишніх комуністів підтримали ідею незалежності. Соціально-економічне життя в СРСР восени 1991 р. стрімко погіршувалося і народні маси щиро сподівалися, що в самостійній Україні становище швидко поліпшиться, тому теж у переважній більшості підтримали незалежність. Світове співтовариство загалом позитивно поставилось до намагання радянських республік здобути незалежність і не заважало розпаду СРСР. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом.

                                     

9. Джерела та література

  • укр. Степан Рудницький. Чому ми хочемо самостійної України, 1994 р.
  • "Журналісти і Незалежність". – Київ: ВЦ "Академія", 2020. – 400 с.
  • укр. Історія України. Короткий огляд, Дрогобич, 1992 р.
  • рос. Салтан А. Н. Как Украина шла к независимости., СЛЕД.net.ua - 25.08.16.
  • Українське суспільство: Двадцять років незалежності. Соціологічний моніторинг. 2011.
  • укр. Микола Міхновський. Кантата "Самостійна Україна"
  • укр. В. І. Танцюра. Політична історія України. Посібник, Київ, 2001 р.
                                     

10. Посилання

  • Незалежність // Українська мала енциклопедія: 16 кн: у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Буенос-Айрес, 1962. - Т. 5, кн. IX: Літери На - Ол. - С. 1116-1117. - 1000 екз.
  • Всього 32 % українських росіян підтримують незалежність України, газета "Експрес", 18.08.2013 року
  • Проголошення незалежності України
  • Постанова Верховної Ради УРСР від 24.8.1991 №1427-XII "Про проголошення незалежності України"
  • Верховна Рада України проголошує незалежність // Youtube