Back

ⓘ Синтаксис української мови




                                     

ⓘ Синтаксис української мови

Синтаксис украинської мови - частина граматики української мови, яка вивчає словосполучення та речення, їхню будову, типи та обєднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні в синхронному й діахронному вимірах.

                                     

1. Історія досліджень синтаксису української мови

Середньовічна схоластика й просвітницькі ідеї універсальної граматики, спільної всім мовам, тісно повязували синтаксис з логікою й філософією. З греко-латинських граматик перебрала цю науку граматика церковнословянської мови Мелетія Смотрицького 1619, а через польську, німецьку й російську граматики М. Греча 1829, О. Востокова 1831 та й перші галицькі граматики XIX століття. На противагу цьому, почасти під впливом романтизму, порівняльний синтаксис словесних мов словенця Ф. Міклошича 1868 - 1874 звертався до фактів живих мов. Однак він обмежився наукою про частини мови "класи слів" та про їхні форми. Зі школи Міклошича вийшли його галицько-буковинські учні М. Осадца 1862, О. Огоновський 1889, С. Смаль-Стоцький 1893, 1913 та інші. Одначе вони були не вільні від впливів логістичного синтаксису зокрема росіянина Ф. Буслаєва.

Нове слово в синтаксисі сказав О. О. Потебня, що сполучив ідеї національного романтизму В. Гумбольдт з суворою методою позитивістичного характеру. Саме він заклав своїм вченням про частини мови: дієприслівник, складений присудок і "другі відмінки" в реченні основи історичного синтаксису словянських, а передусім східнословянських мов з акцентом на українській мові. Його учнем був Д. Овсянико-Куликовський. Національно-романтична настанова позначилася на дослідах синтаксису окремих відмінків Є. К. Тимченка 1913 - 1928. Подібного підходу дотримувалися В. І. Сімович у "Граматиці", 1918, І. І. Огієнко "Складня української мови", 1936 й інші. О. Курило "Уваги до сучасної української літературної мови", 1925, М. Ф. Сулима "Українська фраза", 1926, М. Гладкий "Наша газетна мова", 1928, С. Смеречинський "Нариси з української синтакси", 1932 сполучили опис з нормуванням. Протидіючи механічному переношенню традиційних і російських та польських конструкцій, виниклих на церковнословянських, латинських і німецько-французьких зразках, переважно в публіцистично-діловому й науковому стилях, вони ставили ідеалом народно-фолклорні відповідники таких конструкцій. Компромісове становище зайняв О. Н. Синявський "Норми української літературної мови", 1931. Західно-європейські методи К. Фосслера й структуралізм Фердинанда де Сосюра, К. Бюлера та інших, а також психологізм В. Вундта - О. О. Шахматова позначилися на концепції деяких учнів Л. А. Булаховського.

Від репресій 1930-х років урятувалося, крім Булаховського, лише кілька осіб з наймолодшого покоління мовознавців; у шкільних підручниках і в синтаксисі почали реалізувати наближення до російської мови та логістичну концепцію російських підручників В. С. Ващенко, А. Загродський та ін. Синтаксичну концепцію Л. Булаховського характеризує розробка питань речення, його членів, звязків у ньому та його еквівалентів згодом і словосполучень у дусі О. Шахматова й О. Пєшковського. Вона відображена й у підручниках для вищої школи Б. Кулика "Синтаксис складного речення", 1963, М. Івченка "Сучасна українська літературна мова", 1960 та ін. Збірний академічний курс "Сучасна українська літературна мова", за редакцією І. К. Білодіда, у більшій мірі спирається на О. Пєшковського, Л. Щербу й зокрема В. Виноградова в розробці науки про синтагми. Щоб викликати враження обєктивності, в праці застосовано статистичні обрахунки, при субєктивному й офіційно-нормативістичному доборі аналізованих текстів, без уваги на часове й територіальне розшарування мови. До стилістики віднесено синтаксис так званого "усного мовлення" провінційна мова, звана "побутове усне мовлення", а мову українсько-російських білінґвів подано як "літературне усне мовлення". Обійдено синтетичний опис синтаксису говірок також передміських і народної творчості. Настанова на русифікаційну нормативність дозволила редакторам і авторам цього курсу промовчати небажаних авторів і небажані в синтаксисі конструкції як "діалектні" чи "архаїчні". У книзі "Розвиток структури словянського речення" 1966 О. Мельничук виклав свої погляди на синтагми й словолад у них.

                                     

2. Словосполучення

Словосполучення - найпростіша синтаксична одиниця мови, утворена з двох або кількох повнозначних слів, повязаних між собою в граматичному плані і за змістом. Наприклад: червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран, славне місто Одеса. В українській мові словосполучення бувають:

  • між словами в підрядному словосполученні може виникнути звязок узгодження залежне слово граматично уподібнюється до головного, зміна головного слова викликає зміну залежного - білий пес - білого пса - білому псу, звязок керування головне слово вимагає від залежного конкретної граматичної форми, яка зберігається при зміні головного слова - читаю книжку - читала книжку - читатимемо книжку, звязок прилягання, яке поєднується з головним тільки за змістом - сніданок нашвидку, співати йдучи),
  • між словами в сурядному словосполученні може виникнути розділовий звязок, єднальний звязок земля і небо; я і ти; ми і вона, протиставний звязок,
  • лексичними стійкими - за тридевять земель, пекти раків тобто "червоніти" та синтаксичними вільними - зелений тролейбус, працюючий телевізор,
  • сурядними та підрядними два граматично нерівноправних слова - забутий щоденник, старий дідуган,
  • іменниковими шапка господаря, ручка дверей, прикметниковими червоний від сорому, білий від снігу, числівниковими два кроки, з десяти ящиків, займенниковими х тось з вами, ми не одні, дієслівними знімав на фотоплівку, возив сіно та прислівниковими втричі швидше, далеко від своїх у залежності від того, яка частина мови є головним словом у словосполученні тобто словом, від якого ставиться питання,
  • простими новорічна ялинка, малиновий чай та складними відомий вірш про матусю, чудовий осінній день.
                                     

3. Речення

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування він довго збирався це зробити, але не встиг. В українській мові речення поділяються:

  • за структурою речення поділяються на прості речення Благословенна в болях ран Степів широчина бездонна - М.Рильський та складні речення. У простому реченні є тільки одна граматична основа предикативний центр, у складного речення таких основ може бути декілька. Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.
  • за метою висловлювань на розповідні в свою чергу поділяються на стверджувальні - Є в Україні одне містечко та заперечні - Не хотів я цього робити, спонукальні Повій, буйний вітре! та питальні у свою чергу поділяються на власне питальні - Скажіть, котра година? та риторичні питальні - Що ж це у світі діється?. Інтонація розповідних речень характеризується зниженням тону наприкінці речення. Інтонація питальних речень характеризується підвищенням тону на слові, з яким повязується питання.
  • за емоційним забарвленням на емоційно нейтральні Цікава книжка та емоційно забарвлені Яка цікава книжка!. Емоційно нейтральні речення - це розповідні, питальні і спонукальні речення зі звичною для них інтонацією. Емоційно забарвлені речення - це ті ж розповідні, питальні і спонукальні речення, але вимовлені з окличною інтонацією.


                                     

4. Просте речення

  • обставина може бути перед і після головного слова у реченні ним виступає присудок.
  • узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;
  • Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом синтаксичного звязку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного та підрядним типом синтаксичного звязку, при якому одне слово залежить від іншого Я лежу на траві.
  • Порядок розташування слів у реченні вільний, однак існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення
  • прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета Епоха пятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки. Прямий порядок другорядних членів речення повязаний з порядком слів у словосполученні
  • додаток - після керуючого слова;
  • Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними Ліс шумить, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення - поширеними Ніч прийшла в місто.
  • порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось з них називається інверсією або зворотнім порядком слів. При зворотному непрямому, інверсійному порядку слів присудок передує підмету Нещодавно до мене заходив Тарас. Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.
  • Логічний наголос виділяє у реченні важливіше слово за допомогою посилення голосу.
                                     

5. Головні та другорядні члени речення

В українській мові члени речення поділяють на головні та другорядні.

  • Складений підмет може бути виражений кількісно-іменниковою сполукою 75 відсотків квітів пішло на експорт, сполукою іменника чи займенника у називному відмінку з прийменником Ми з братом вирішили прогулятися парком, іншими сполуками Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама.
  • Головні члени речення
  • Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника Керівник сьогодні просто зобовязаний займатися економікою. Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова Вивчитися - ось моя мрія.
  • Підмет - головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет чи особу, про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що? За способом вираження підмети поділяються на прості Соловейко заспівав і складені Його обличчя посмутніло.
  • Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення Петро відчинив двері. До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу буду робити, у формі наказового хай знає або умовного способів робив би. Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням Він був на сьомому небі.
  • Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну звязка. Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне - в допоміжній. Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова-звязки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива Він бажав піти разом з нею. Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-звязки з іменником, прикметником, дієприкметником Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами.
  • Присудок - головний член двоскладного речення, який характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий? Присудок буває простим Ніч закінчилася та складеним Я залишився спокійним.
  • Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-звязку. Тире ставиться
  • якщо підмет і присудок виражені інфінітивом Життя прожити - не поле перейти;
  • якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку Хліб - всьому голова;
  • якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось Більшість - це ще не значить всі.
  • Означення - це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох? Означення можуть бути узгоджені Наче зачарований стояв ліс та неузгоджені Команда Петренка знову виграла.
  • сполученням слів Він заспівав пісню далеких країв.
  • Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді для однини.
  • неозначеною формою дієслова Марко захотілося розслабитися;
  • іменником у формах непрямих відмінків Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих;
  • Другорядні члени речення
  • Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом звязком керування або прилягання. Неузгоджені означення можуть бути виражені
  • Одним з різновидів означення є прикладка - означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву Програма "Здоровя" давно вже виходить на нашому телебаченні.
  • Додаток - це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків Я збираю гриби. Додатки бувають прямі Він задивився на море та непрямі Вчитель викликав Опанасенка.
  • прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника Хлопчина зірвав яблуко. Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета Не присувай соломи до вогню.
  • Непрямий додаток - це іменник, вжитий у формах інших А більше за все Микола боявся спокуси.
  • Обставина - другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії. Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівниками, інфінітивом, приймениково-відмінковими формами іменника чи займенника Веселкою моя надія грала - Леся Українка. За значенням обставини поділяються на
  • обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? Мало не впав у безодню;
  • обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? Колись я вже тут був;
  • обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? Це тобі на щастя;
  • обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і відповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? Він це зробив наперекір всьому.
  • обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? Вони сиділи поруч;
  • обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? Від думки про це йому перехопило подих;
  • обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? При наявності запрошень займайте місця;
                                     

6. Неповне речення

  • джерело повідомлення ;
  • Речення з однорідними членами, де однорідні члени речення можуть поєднуватися безсполучниковим або сполучниковим звязком. У мовленні однорідність виділяється, як правило, інтонацією переліку. При однорідних членах можуть використовуватися узагальнюючі слова: займенники ніхто, ніщо, все, всі та прислівники скрізь, всюди І нагорі, і у кімнаті - всюди було темно.
  • Речення з відокремленими членами, де другорядні члени речення, для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі, виділяються в усному мовленні інтонацією, на письмі - відповідними розділовими знаками: підрядні відокремлені члени Добре вихований, він не заважав розмові, уточнюючі відокремлені члени.
  • Речення зі вставними компонентами, з такими словами або сполученнями слів, за допомогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки На мою думку, так робити не треба. Вставні компоненти граматично не повязані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення. За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати
  • достовірність повідомлення, впевненість ;
  • Ускладнені речення - речення з однорідними членами, з відокремленими членами, зі звертанням, зі вставними і вставленими компонентами Може, я міг би Вам допомогти?.
  • емоційну оцінку повідомлюваного факту.
  • невпевненість, припущення ;
  • виділення головного, підкресленість висновку ;
  • Речення зі звертанням, де звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією. Звертання може бути поширеним О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були - В. Сосюра. Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику Боже, допоможи нам!, якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього - той знак, якого потребує речення від його змісту Я вас слухаю, пане полковнику, у середині речення звертання з обох боків виділяється комами.
  • Неповні речення - це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення А хто ж з українців не любить пісню? Заспівай мені якусь свою - М.Стельмах.


                                     

7. Складне речення

Складне речення в українській мові складається з двох або кількох простих, обєднаних за змістом та інтонацією. Складні речення поділяються на сполучникові, безсполучникові та складні синтаксичні конструкції з різними видами звязку.

  • сполучникове складне речення Я згодився, і ми разом гуляли містом може бути
  • з розділовими сполучниками сурядності ;
  • протиставними сполучниками сурядності, проте, зате, однак: Надворі дощ, а тут сухо і тепло);
  • складносурядним
  • єднальними сполучниками сурядності зєднуються єднальними сполучниками сурядності - одиничними і, й, та в значенні і та повторюваними і…і, ні…ні ані…ані: Подув вітер - і ліс радісно загомонів);
  • складнопідрядним
  • підрядним звясувальним ;
  • з однорідною підрядністю,
  • підрядним обставинним підрядним місця Будь там, де ти є, часу Він почекав, поки вагон зрушив з місця, способу дії Кожен живе так, як він хоче, порівняльним Хмари насувалися, наче великі хвилі, міри та ступеня, причини Я зробив це через те, що люблю, мети Ми приїхали сюди, щоб відпочити, умовним Якщо добре попрацюєш, одержиш нагороду, допустовим Хоч і не рідний він, але добра душа, наслідковим Вже ніч, так що краще не виходь);
  • з комбінованою підрядністю.
  • з послідовною підрядністю,
  • складнопідрядним з кількома підрядними
  • підрядним означальним ;
  • з паралельною підрядністю,
  • з неоднорідними членами речення.
  • з однорідними членами речення ;
  • безсполучникове складне речення може бути
  • з сурядним, підрядним і безсполучниковим звязком.
  • складна синтаксична конструкція може бути
  • з сурядним і безсполучниковим звязком;
  • з підрядним і безсполучниковим звязком;
                                     

8. Література

  • Історія синтаксичних термінів української мови: ХІХ - перша половина ХХ ст.: / К. Ф. Шульжук. - 2-ге вид., доповн. - К.: Академія, 2010. - 406 с. - Альма-матер. - Бібліогр.: с. 398 - 406. - ISBN 978-966-580-310-2. - ISBN 978-966-580-312-6
  • Сучасна українська мова: Базові поняття синтаксису: навч. посіб. / І. М. Арібжанова. – К.: Київський ун-т, 2016. – 159 с.
                                     

9. Посилання

  • Кадочнікова О. П. До проблеми формально-граматичного аналізу складних сполучникових речень з пояснювальними відношеннями
  • Анастрофа // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2017. - С. 36. - 552 с.