Back

ⓘ Демон




Демон
                                     

ⓘ Демон

Демон - дух із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей. У видимій формі демони уявляються істотами, що поєднують людські та тваринні риси. Первісно демони нейтральні або не є однозначно добрими чи злими. В сучасності ж переважно уявляються злими істотами.

                                     

1. Етимологія

Слово "демон" походить від давньогрецького "даймон" δαίμων - "божество", "дух", що в свою чергу утворене від кореня "дай" - "розділяти". Первісно демонами називались божества-посередники між вищими божествами й людьми взагалі, котрі повідомляють волю іншого божества чи здійснюють певний вплив згідно його волі на видимий світ. Пізніше відбувся розподіл на добрих евдаймонів εὐδαίμων, "евдемон" в пізніших варіантах і злих какодаймонів κακοδαίμων, "какодемон". Так, Гесіод описував, що люди Золотої доби після смерті стали добрими демонами. Аналогічні духовні істоти відомі в безлічі культур.

З поширенням християнства демонів було ототожнено з палими янголами, котрі шкодять людям, зокрема видають себе за богів. Таким чином під демонами стали розумітися всі язичницькі боги, а також духи - окрім вірних Богові янголів. У словянській християнській традиції "демон" і "біс" - синоніми, де "біс" - це переклад єврейського "шед" דֵש і грецького "даймон". У язичників "біс" - це злий дух, тож у перекладі було взято саме цю назву як найбільш відповідну. З XI ст. перевага віддається варіанту "демон". Іноді бісами називаються тільки злі духи, тоді як демонами - узагальнена невидима сила.

                                     

2. Образ і функції

Більшість язичницьких демонів не є однозначно добрі чи злі. Вони підтримують природний порядок або й сприяють людським справам за дотримання ритуалів і табу. Демони переважно асоціюються з земними силами, виступаючи в образі людиноподібних істот - привидів, гоблінів тощо, котрі поєднують видимий і невидимий світи. В той же час демонам притаманні ознаки, що відрізняють їх від людини. Це каліцтва чи наявність тваринних рис. Літаючими ж, і наділеними крилами, уявляються ті божества й духи, котрі слугують вісниками інших богів і духів, такі як Ерот, Ніка, генії, або втілюють руйнівну силу повітря, такі як Пазузу.

В монотеїстичних релігіях демони та янголи передусім асоціюються з повітряною стихією чи небом. Їхній поширений атрибут - пташині крила, що відображає швидкість і/або близькість до Бога, теперішню чи минулу. Втім, з огляду на протистояння монотеїстичних релігій та язичництва, в перших добрі духовні істоти часто виступають як небесні, а злі - як земні жителі, хоча богослівя наголошує, що духи здатні набувати будь-якого вигляду і їхні зображення символічні.

Тоді як язичницькі демони не мають конкретного походження та керівника, демони в монотеїзмі підкорюються противникові Бога. Таким виступає Сатана, Шайтан, Аріман.

До демонів також зараховуються ворожі до людей істоти східних релігій - асури, наги, пішахаси, гуй-шен тощо. Так, в індуїзмі асури є ворогами богів девів і вирізняються залежністю від різних пристрастей. В буддизмі Мара та її дочки спонукають людей триматися матеріального світу й тим самим заважають досягненню нірвани. З поширення буддизму в Тибет, Китай та Японію істоти з місцевих вірувань були включені до тамтешніх форм буддизму як демони. До прикладу, в категорію демонів включаються японські оні, тенґу. Китайські гуй-шен виступають як демони-персоніфікації сил природи.

                                     

3.1. Демони в християнстві Суть і функції

У християнстві демони - це янголи, що приєдналися до Сатани під час його бунту проти Бога. Демони всіляко перешкоджають спасінню людей, підштовхуючи до вчинення гріхів. Вони навівають згубні думки й почуття, вводять у скруту, спонукають до створення облудних учень, таких як магія чи астрологія, самовільного трактування Святого Писання. Їм приписується здатність керувати силами природи. Особливо демони нападають на святих, що неодноразово описано в їхніх житіях, і монахів. Так, демони обіцяють різні багатства й задоволення, видають себе за людей і Божих янголів аби схилити до гріха.

Визнається можливість одержимості людини чи тварини демоном або й багатьма демонами одночасно, що позбавляє її волі, роблячи основою для подальшого навернення інших людей у гріх. Одержимість проявляється у незвичайних фізичних і розумових здібностях, володінні знаннями, котрі людина не могла отримати звичайним шляхом, боязні святих символів, імен. Обряд вигнання демонів називається екзорцизмом.



                                     

3.2. Демони в християнстві Зображення

Для християнського мистецтва притаманно зображати демонів як людиноподібні фігурки чорного, сірого чи синього кольору. Часто вони одягнені в такого ж кольору хітони, мають крила, здиблене волосся. Найраніші відомі зображення демонів у християнській традицій відомі з VI ст., це мініатюри Євангелія Раввули та мозаїки Сан-Аполлінаре Нуово в Равенні.

Культ кози, що слугувала в стародавніх народів символом родючості, зумовив наділення рисами кози деяких демонів. Звідси зокрема козлині риси в чортів і сатирів: шерсть, роги, роздвоєні копита. В християнстві цей образ було переосмислено як символ хтивості, відсутності контролю над бажаннями. Позаяк культ родючості був у язичників одним з центральних, стереотипні демони в християнській традиції зображаються саме як люди з козлиними рисами. Поширеним атрибутом демонів у християнському мистецтві є шкірясті крила, як у кажана. Вони з одного боку вказують на небесне походження та всюдисущість демонів, з іншого - демонструють звязок цих духів із нижчим підземним світом, печерами Пекла, протиставленими Небесам, та темрявою як символом зла.

                                     

3.3. Демони в християнстві Імена демонів

З віри в отримання влади над істотою чи предметом, якщо знати її справжнє імя, походить віра в можливість контролювати демонів. Старий Заповіт забороняє звертатися до демонів, оскільки лише Бог є володарем усього сущого і шукати чиєїсь іншої допомоги - означає відвертатися від Бога. Проте в міру зближення юдейської культури з античною в Старому Заповіті зявляється все більше імен демонів.

У добу християнського Середньовіччя вірили, що певні демони спокушають людей відповідним смертним гріхом. Подібний перелік наведений у трактаті "The Lanterne of Light" 1409 - 1410:

  • Люцифер - світлоносний той що несе світанок
  • Бельфеґор - обжерливість glotouns
  • Мамона - жадібність багатство, земні блага avarouse і здирство covetise
  • Асмодей - хтивість leccherouse
  • Вельзевул - заздрість envious
  • Абаддон - лінощі slowȝ
  • Аамон - гнів wrаþþe

У "Ґоетії" "Лемеґетон" наведений перелік 72 демонів:

                                     

3.4. Демони в християнстві Класифікація української демонології

  • Пекун - цар пекла, його помічники - пекельники або огнянці
  • Сатана
  • Мамун - чорт, який паморочить розум людини
  • Диявол
  • Люцифер
  • Бісова матір
  • Хапун - чорт, що хапає у нетрях дітей
  • Дідько
  • Щезник або Явида - чорт, що має здатність швидко щезати
  • Антипко, Безпятко - кульгавий чорт, якому дверима відбито пяти
  • Біс
  • Убиясник - чорт, що бояться вовків
                                     

3.5. Демони в християнстві Демони зі "Слова про збурення пекла"

У творі "Слово про збурення пекла" XVII ст. згадуються антогонист Христа староста Люципер, персоніфікований Ад, старший воєвода з військом Трубай, воєвода Бенера, безіменні люциперові посли і слуги.

                                     

4. У сучасній культурі

Віра в демонів вельми поширена, демони в сучасній культурі - це переважно злі та шкідливі духовні істоти. Так, згідно опитувань, проведених Pew Forum у 2008 році, близько 70 % американців вірять в реальність демонів і янголів. З вірою в демонів у сучасності тісно повязана "сатанинська паніка" - переконання в існуванні культів, які поклоняються Сатані й демонам і виконують для цього людські жертвопринесення. Це явище виникло в 1960-і та досягло піку в 1980-і на фоні розвитку маргінальних явищ у Західному суспільстві: появи субкультур, нових релігійних рухів. Їх причиною в масовій свідомості вбачається надприродне зло, персоніфікуючись як демони та Сатана.

У мистецтві демони, за небагатьма винятками, зображаються як ворожі людям сили. В західній культурі вони традиційно протистоять янголам, що бере своє коріння в біблійній літературі.

Також демонами називаються компютерні програми чи процеси, що діють у фоновому режимі. В англійській мові демоном у переносному значенні також називається той, хто діє з винятковим ентузіазмом, затятістю чи ефективністю.



                                     

5. Література

  • Словник античної міфології. - К.: Наукова думка, 1985. - 236 сторінок.
  • Б. Лобовик. Демонізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук гол. редкол. та ін. - Київ: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України: Абрис, 2002. - 742 с. - 1000 екз. - ББК 87я2. - ISBN 966-531-128-X.
  • Словник української мови: в 11 томах: Демон. - Том 2, 1971. - Стор. 239.
                                     

6. Посилання

  • Демонізм // Літературознавча енциклопедія: у 2 т. / авт уклад. Ю. І. Ковалів. - Київ: ВЦ "Академія", 2007. - Т. 1: А - Л. - С. 266-267.
  • Демон // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1958. - Т. 2: Д - Є, кн. 3. - С. 319. - 1000 екз.