Back

ⓘ Інокентій (Пустинський)




Інокентій (Пустинський)
                                     

ⓘ Інокентій (Пустинський)

Народився у Вологодській губернії Російської імперії неподалік Олександро-Коровинської пустині тепер Російська Федерація. Практикував християнське віросповідання з дитинства у місцевій Свято-Троїцькій церкві. Закінчив навчання у Київський духовній академії де здобув звання магістра теології. Згодом призначений був на ректора Тверської духовної семінарії.

В 1903 рока - намісник Чудівского монастиря в Московському Кремлі. Того ж року закінчив навчання у Московському археологічному інституті.

Від 14 грудня 1903 рока до 1 травня 1909 р. - намісник Аляскинський в Північноамериканській єпархії у м. Сан-Франциско в лютому - червні 1907 р. був намісником Американським.

Від 25 червня 1912 р. до 16 грудня 1916 р. - намісник Астанайський Алма-Атинська єпархія. Спромігся у грудні 1916 р. перенести центр кафедри з міста Вєрний нині м. Алмати у м. Ташкент Російської імперії тепер в Узбекистані. З того часу до червня 1923 р. - єпископ Ташкентський і Туркестанський, опікувався Ташкентською єпархією архієпископ в Якутській і Туркестанській єпархіях.

У 1923 р. - намісник Курської єпархії. Після собору в м. Москві у 1923 р. схилився до православної течії обновленців. За що піддавався критиці комуністичної преси і з боку "тихоновців", переслідувався спецслужбами ВЧК-ОГПУ-НКВС.

Брав участь 15 листопада 1924 р. у Всеукраїнській нараді перед II-м Собором обновленців у Харкові УАПЦ- "УПАЦ", там відстоював автокефалію й українізацію богослужіння. Осудив релігійний фанатизм в Церкві, політичні провокації держави проти релігії, агресивну конфліктність православної течії "тихоновців" з Московської патріархії РПЦ, хоча сам належав до Російської православної церкви Московської патріархії. Під його особистим впливом нарада ухвалила вперше в історії перекласти богослужбові книги на сучасну українську мову й послати священиків на місіонерство до православних українців Кубані, Дону, Туркестану й Східного Сибіру з цими книгами.

У 1924 - 1929 р. - намісник Київський, титулований на митрополита Київського і Галицького, голова Ради і ректор Богословської школи в Києві. В 1929 - 1931 р. - намісник Архангельський, після чого відправляється на заслужений відпочинок у Вологодську губернію Російської імперії. Його сучасники вважали, що він строгий і проникливий, книголюб і поліглот, блискучий проповідник, завжди жив по чернечому у простоті побуту скромно, служив шляхетно і дисципліновано, опікувався вихованням молоді.

На початку 1932 рока відкликається і призначається "обновленським" синодом для управління Архангельською митрополією. Весною того ж року - обирається бути головою Церковного управління Північного краю Росії до нього тоді входила й Вологодська губернія з центром у м. Архангельську.

Виступив відверто проти атеїстичного фанатизму комуністичної партії й оповідав про розквіт релігії в цивілізованих країнах і жадав розбудови такої цивілізації в ріднім краї без переслідування свободи совісті християн. Давав безкомпромісну оцінку духівництву РПЦ Московської патріархії, закликав до очищення і морального покращення відповідальних кліриків і мирян, дбав за життя Церкви. І болюче переживав небажання віруючих пастви оновлювати релігійне життя відповідно до вимог Євангелія та сучасності. Відстоював викладання в усіх державних школах Закону Божого християнську етику і засуджував лицемірство "подвійного стандарту" державної політики уряду щодо "відокремлення церкви від держави і держави від Церкви" секуляризм. Був прихильником обєднання всіх християнських конфесій екуменізм. Виступав проти тягарів - несправедливо великих податків для громадян народу, примусових форм соціалістичної колективізації тощо. Не встиг реалізувати намір емігрувати через розповсюдження "войовничого атеїзму". І 14 березня 1933 р. цього владику було заарештовано НКВС СРСР за звинуваченням у "незгоді з політикою радянської влади у відношення до церкви", в "антирадянській агітації й веденні діяльності по створенню контрреволюційного церковно-монархічного підпілля" пункт 10 статті 58 "антирадянська пропаганда". За записами слідчих на допитах не хитрував, вів себе достойно і відверто. За вироком його було відправлено на 3 роки у Казахстан на заслання. Але 3 грудня 1937 р. - НКВС його там на засланні знову арештувало і розстріляла в м. Алма-Аті.

16 січня 1989 р. на підставі статті № 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР "про додаткові заходи по відновленню справедливості у відношенні до жертв репресій що мали місце в період 1930–1940 рр. і на початку 1950-х рр." реабілітований як "жертва політичних репресій" посмертно.

                                     

1. Богословські праці

  • Три искушения. Речь. г. Тверь, 1901 г. рос.
  • "Два пути". "Богословский вестник" 1897, октябрь. рос.
  • "Многое и единое". Лук. 10, 41, 42 // "Богословский вестник" 1898, октябрь, с. 8. рос.
  • Пастырское богословие в России за XIX век. Сергиев Посад, 1899, магістерська дисертація рос.
  • Пастырское богословие. Мысли по поводу изданной книги: "Пастырское богословие в России" // "Православный собеседник", 1900 г., I рос.
  • "Дары земные небесному жителю". "Богословский вестник" 1897, ноябрь, с. 169. рос.
                                     

2. Джерела

  • Раздорский А. И., "АРХИЕРЕИ КУРСКОГО КРАЯ XVII - XX вв." Краткий биографический справочник, "Регион-Пресс", г. Курск, 2004 г.; рос.
  • "Большая биографическая энциклопедия", 2009 г. рос.
  • Брокгауз Ф. А. и Ефрон И. А., "Энциклопедический словарь", - "Пастырское богословие" ; рос.
  • ЦДАГО слідча справа № 914/33 ВЧК-ОГПУ-НКВС КГБ СССР; рос.
                                     

3. Посилання

  • Выпускники Санкт-Петербургской духовной семинарии; рос.
  • "к 130-летию ТУРКЕСТАНСКОЙ ЕПАРХИИ портреты архипастырей" ; рос.
  • "ЯКУТСК ПРАВОСЛАВНЫЙ" ; рос.
  • Иннокентий Пустынский; рос.