Back

ⓘ Сучасна українська мова




Сучасна українська мова
                                     

ⓘ Сучасна українська мова

Основи нової української літературної мови заклав І. Котляревський. Однак виникнення і остаточне сформування нової української літературної мови не було раптовим, миттєвим явищем. Літературний, мовотворчий процес формування нової української літератури і літературної мови тривав майже півстоліття і закінчився літературно-мовною діяльністю Т. Шевченка.

І. Огієнко в своїй праці "Історія української літературної мови" сказав про це таким чином:

                                     

1.1. XX ст Початок XX ст.

  • 17 жовтня 1905 р. - набули чинности "Тимчасові правила про друк" рос. Временные правила о печати, що скасували закони 1876 та 1881 р.р. і попередню цензуру. Діяльність української преси та книговидання узаконено, як один з різновидів "друку інородницького" рос. печати инородческой.
  • 20 січня 1910 р. - міністр внутрішніх справ Росії П. Столипін своїм циркуляром наказує губернаторам не дозволяти створювати "інородницькі товаства, у тім числі українські та єврейські, незалежно від мети, що ними ставиться". Після цього практично всі "Просвіти", окрім відділів у Катеринославський губернії, закрито.
  • 1903 р. - у Відні Британське Біблійне товариство надрукувало Біблію українською літературною мовою під назвою "Святе Письмо Старого і Нового Завіту мовою русько-українською". Переклад зробили П. Куліш та І. Пулюй. Деякі частини переклав І. Нечуй-Левицький після смерти П. Куліша. Це перше повне видання Біблії українською мовою. Було кілька перевидань, останнє, і перше в Україні, 2000 р.
  • 1904 р. - у Львові надруковано "Руську правопись зі словарцем", що її схвалила Філологічна секція НТШ. Чимало правил є чинними й сьогодні. У Чернівцях надруковано практичний "Русько-німецький словарь" отця Омеляна Поповича близько 25 тис. слів. Словник перевидавали для шкільного вжитку декілька разів.
  • 29 березня 1908 р. - тридцять сім членів Державної Думи подали проект "Про мову викладання у початкових школах місцевостей з малоросійським населенням" рос. О языке преподавания в начальных школах местностей с малорусским населением, де пропонували від 1908/09 навчального року ввести в початковій школі навчання рідною мовою. Проект не дістав підтримки.
  • 1905 р. - створено перші товариства "Просвіта" в Центральній та Східній Україні: 8 жовтня 1905 р. - Катеринослав, 25 листопада 1905 р. - Одеса, травень 1906 р. - Київ, на Кубані. Загалом було створено близько 40 "Просвіт". Утворювалися "Просвіти" і поза територією України: у Новочеркаську, в Баку, у Владивостоку. Діяльність всіх "Просвіт" на території Російської імперії припинено адміністративними методами 1910 - 1911 р.р. Створено організацію народних вчителів Галичини й Буковини "Взаємна поміч українського вчительства".
  • 1914 р. - у Вінніпезі видано "Кишеньковий англо-український і україно-англійський словарець" Максима Ясенівського.
  • 1910 р. - у Києві почав виходити часопис "Світло", перший в Центральній та Східній Україні педагогічний журнал українською мовою. В Чернівцях видано "Словник чужих слів. 12 000 слів чужого походження в українській мові" Зенона Кузелі та Миколи Чайківського перевидання - Київ-Лейпціг, 1918 р. У додатку наведено "Чужі слова та звороти, що пишуться латинськими буквами" з українськими відповідниками.
  • 15 вересня 1906 р. - початок видання в Києві єдиної у підросійській Україні щоденної української газети "Рада". Видавав і фінансував її Євген Чикаленко. Проіснувала до 2 вересня 1914 р.
  • 1906 р. - вийшов перший український словник чужомовних слів В. Доманицького "Словарик пояснення чужих і не дуже зрозумілих слів" близько 1500 гасел.
  • 1913 р. - у Києві відбулася таємна нарада представників термінологічних гуртків. Українське наукове товариство в Києві перебрало на себе координацію всієї української термінологічної справи. Всі матеріяли - кілька тисяч карток з записами сільськогосподарської, природничої, технічної термінології - гуртки передали до УНТ в Києві.
  • Серпень - вересень 1914 р. - успішний наступ російських військ у Галичині, Буковині та Лемківщині. Генерал-губернатором Галичини призначено графа Г. Бобринського. Він ясно і відверто висловив свою програму
  • 18 лютого 1905 р. - загальні збори Імператорської Академії Наук схвалили записку "Про відміну утисків малоруського друкованого слова" рос. Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова. Її склали Ф. Корш загальний погляд і розвиток українського письма та О. Шахматов філологічні аргументи. У березні її надруковано накладом 150 примірників. Українській переклад В. Гнатюк надруковано в "Літературно-науковому віснику" т.30, 1905 р. та окремим випуском. В Росії невідомий видавець опублікував її з дозволу Академії 1910 року.
  • 21 липня 1914 р. - у Російській імперії закрито всі українські газети та журнали. Далі закрито регіональні осередки, українські видавництва, заборонено друкувати будь-що українською мовою. Багатьох українських діячів вислано за межі України.
  • 1907 р. - у Києві почато видання "Словаря української мови", що його "зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко" завершено 1909 р. Словник містив понад 68 тис. слів з тлумаченнями. Крім літературних джерел, великою мірою використано чисто народний матеріал з етнографічних записів і збірок з усієї української території. Цей словник є видатною лексикографічною працею, що й дотепер не втратила цінности. До того ж його видання зіграло виняткову роль у впорядкуванні українського правопису. Правопис "Словаря" був прийнятий в усіх українських виданнях і в головних рисах зберігається досьогодні. У Чернівцях почато видання "Латинсько-українського словника" Юліяна Кобилянського завершено 1912 року.
  • 1912 р. - у Чернівцях видано "Німецько-Український словник" Володимира Кміцикевича й Спілки нім. Deutsch-Ukrainisches Woerterbuch за редакцією Зенона Кузелі.
  • 6 вересня 1914 р. - закрито "Просвіту".
  • 1917 р. - у Вінніпезі видано "Кишеньковий словар англійської та української мови" Є. Козловського.
                                     

1.2. XX ст Визнання в Російській імперії

Дискусії навколо української мови точилися на сторінках наукових, громадсько-політичних, науково-популярних газет та журналів, у приватному листуванні в Російській імперії у XIX - на початку XX ст. Участь у ній взяли як українські вчені, так і російські, частково - польські та інші славісти, але найактивніше і найбільше полемізували М. Погодін і М. Максимович, О. Соболевський і А. Кримський, С. Булич, Т. Флоринський та К. Михальчук і В. Науменко.

На основі виявлених фонетичних, морфологічних, синтаксичних та лексичних ознак було описано найхарактерніші риси української мови, що відділяють її від інших словянських мов, зокрема російської та польської. На особливості української мови звертали увагу як українські вчені, так і російські науковці. Деякі російські вчені, зокрема О. Шахматов, П. Лавровський, Ф. Корш, прагнули обєктивно показати закономірні процеси її розвитку, відводили їй належне місце серед інших словянських мов. Представники офіційної науки, зокрема С. Булич, Т. Флоринський, М. Погодін, О. Соболевський, розглядали українську мову лише як наріччя "загальноросійської мови" рос. "общерусского языка", відводячи їй роль другорядної, не здатної до обслуговування різних сфер життя, насамперед - духовної культури. Визнавали самостійною українську мову відомі славісти Ф. Міклошич та В. Ягич.

Намагання представників російської офіційної науки розглядати українську мову як діалект "загальноросійської мови" сприяли появі урядових указів про обмеження українського друкованого слова. Українська мова надовго була витіснена з усіх сфер суспільно-політичного життя українського народу. І тільки заходами прогресивних російських діячів, у тому числі О. Шахматова, Ф. Корша, П. Фортунатова, знято ці дискримінаційні щодо української писемно-літературної мови царські заходи.

Дискусія навколо української мови сприяла зясуванню питання про її походження, дослідженню писемних памяток. Представники офіційної філології намагалися довести, що розпад "загальноросійської мови" стався лише у XII - XIV ст. Українські мовознавці М. Максимович, О. Потебня, О. Огоновський, А. Кримський у своїх працях переконливо показали старожитність української мови, самостійний її розвиток принаймні з XI ст. Обєктивно підходив до зясування генези української мови і О.Шахматов, на думку якого окремі відмінності в "загальноросійській мові" проявляються вже в XI ст. Під час дискусії була повністю відкинута як антинаукова теорія, що її висунув був М. Погодін, а підтримав О. Соболевський, про пізніше заселення земель Києва та Київщини вихідцями з Карпат. М. Максимович, О. Котляревський, А. Кримський та ін., російський лінгвіст О. Шахматов були переконані в тому, що українці проживали на землях Подніпровя здавна. Ряд дослідників не лише визнавали старожитність української мови, але й писали про її вплив на розвиток російської та польської мов.

У ході полеміки доведено спроможність української мови бути мовою науки, освіти, усупереч твердженням представників царської офіційної науки С. Булича, Т. Флоринського та ін. Дискусії, що велися протягом XIX - поч. XX ст., остаточно показали окремішність української мови, визнали її право на самостійний розвиток, що підтвердила російська "Імператорська Санкт-Петербурзька академія наук".

18 лютого 1905 р. російською "Імператорською Санкт-Петербурзькою академією наук" було видано "Записку про відміну утисків друкованого малоруського слова" рос. "Объ отмѣнѣ стѣсненій малорусскаго печатнаго слова") - вона являла собою ґрунтовний науковий аналіз в історичному розрізі ситуації, повязаної з розвитком і забороною українського друкованого слова. Поява "Записки" була викликана вимушеним напередодні революційних подій 1905 р. зверненням комітету міністрів Російської імперії до академії наук з метою мати "достатні фактичні відомості" рос. достаточные фактические сведения щодо ситуації з україномовним друком.

Для розгляду цього питання в січні 1905 р. було створено комісію під керівництвом академіка Ф. Корша. Пропозиції членів комісії, викладені в "Записці", стосувалися необхідності відміни абсурдних заборон українського друку, українська мова була ледь не вперше в Російській імперії названа окремою від російської мовою. Не зважаючи на це, царська бюрократія у вересні 1905 р. все одно заявила про "несвоєчасність" скасування цензурного указу 1876 р.

Уперше "Записка" опублікована окремим виданням у 1905 р. приватним видавництвом, перевидана у 1910 р.

                                     

1.3. XX ст Українська мова у Східній Галичині

Від 1340 до 1772 року Східна Галичина входила до складу Польщі. Цей період характеризується відсутністю українських шкіл, на відміну від Великого князівства Литовського українська не була мовою двору, науки, суду, права та дипломатії. За словами Й. Лозинського, українська мова "з високого становища була загнана під селянську стріху".

Після приєднання Галичини до Австрії у 1783 р. з дозволу цісаря Йосипа ІІ було відкрито духовну семінарію з українською мовою викладання у Львові. У цьому ж році був відкритий Львівський університет, де викладання велося латиною та німецькою мовами. У 1787 р. було відкрито "Провізоричний науковий інститут в руській мові" "Руський інститут", лат. Studium Ruthenum - філософсько-богословський заклад для українців для підготовки сільських священиків. Цей заклад проіснував до 1808 р. Після смерті Йосипа ІІ у 1790 р. українське відродження поступово почало згасати.

У 1829 році в газеті "Czasopismo naukowe ksiegozbioru imienia Ossolinskich" укр. "Науковий журнал бібліотеки ім. Оссолінських" було надруковано статтю І. Могильницького "Rozprawa o jezyku ruskim" укр. "Роздуми про руську мову" - скорочений переклад його праці "Вѣдомость о Рускомъ языцѣ". Ця стаття мала великий резонанс, оскільки її автор першим заявив про самостійність української мови та навів відповідні аргументи.

І. Могильницький вважав, що писемна, літературна мова повинна відрізнятися від простої народної мови, тобто дотримувався теорії про два стилі. Окрім того, на території Східної Галичини функціонували кілька українських говорів, зокрема гуцульський, лемківський, бойківський, покутсько-буковинський та наддністрянський. Через те більшість мовознавців схилялися до формування літературної мови не на основі якогось з цих діалектів, а використовуючи багату літературну спадщину церковнословянською мовою.

Помітною працею з проблем української мови була українська граматика Йосипа Левицького, написана німецькою мовою та видана у 1834 р. Автор знайомив європейського читача з особливостями української мови, однак у книзі була представлена не справжня українська мова, якою розмовляли українці, а сурогат, мішанина старословянських, українських, російських та польських слів.

Подією великої культурологічної ваги став вихід у світ у 1837 р. літературного альманаху "Русалка Днѣстровая", створеного "Руською трійцею" - Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем. Альманах був написаний простою народною українською мовою з використанням фонетичного принципу письма та "гражданського" шрифту, що сприймалося як виклик усталеній системі.

Одночасно з проукраїнським рухом у Галичині існував "москвофільський" напрямок. Починаючи з другої половини 50-х р.р. XIX ст. особливо виділялося "Погодінське коло", що його очолив історик Д. Зубрицький. "Москвофіли" зневажливо ставилися до української мови, називаючи її мовою черні, "простолюдина пасічника Грицька", "пастуха Панька" тощо. Іван Франко назвав діячів "москвофільського" напрямку "твердорусами" та засуджував їхню позицію.

На початку 60-х р.р. XIX ст., після смерті Т. Шевченка, в Галичині зароджується на противагу москвофільському рух "народовців", які обстоювали народну мову. У 1863 р. виходить брошура М. Лаврівського "Кілька слів на часі!", яка була написана фонетичним правописом і народною мовою. Визначною подією в культурному житті Галичини була поява на початку 60-х р.р. XIX ст. граматики української мови Михайла Осадци. У таборі народовців, які обстоювали народну мову, найактивнішими були син М. Шашкевича Володимир, К. Климкович, Ф. Заревич, Д. Танячкевич, Михайло Осадца, Ю. Лаврівський, Іван Жуківський, С. Качала, А. Вахнянин, Михайло Глинський та інші. Рух і вплив народовців посилився з відкриттям 8 грудня 1868 р. товариства "Просвіта".

О. Огоновським у 1880 р. було написано граматику української мови німецькою "Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache" укр. "Дослідження різних аспектів руської мови". У ній правильно характеризувалася українська мова, її фонетичні та граматичні особливості. У книзі він зіставляє українську мову з російською, розкриває основні риси української, показує її переваги над російською.

Боротьба за народну мову проходила з перемінним успіхом. Разом з москвофільськими виданнями "Слово" тощо існували видання народовські. У 1886 р. вийшов "Малоруско-нїмецкий словар / Ruthenish-Deutches Worterbuch" Є. Желехівського, виданий за фонетичним правописом, який отримав назву "желехівка".

Суттєво вплинув на формування літературної української мови в Галичині І. Франко.

90-ті р.р. XIX ст. позначено дискусією щодо загальноукраїнських норм літературної мови між письменниками Східної та Західної України. Східноукраїнські письменники назагал не сприймали галицького варіанту літературної мови. Ще у 1863 р. М. Костомаров у листі до О. Кониського писав:

Б. Грінченко у 1891 р. у "Правді" надрукував статтю під назвою "Галицькі вірші", в якій він звинувачував галицьких письменників у надмірному вживанні полонізмів. Його підтримав А. Кримський, М. Школиченко, В. Самійленко. Різку відповідь на цю статтю дав І. Франко, якого підтримали Н. Кокорудз, І. Верхратський та ін. З іншого боку М. Грушевський був категорично проти ігнорування галицького варіанта літературної мови:



                                     

1.4. XX ст Мовна політика 1917 - 1920 рр.

  • 28 березня 1917 р. - російський Тимчасовий уряд ухвалив дозволити викладання української мови в школах Київської навчальної округи. У початкових школах дозволено навчання українською мовою, а російська ставала обовязковим предметом від другого класу. В учительських семінаріях заведено курси української мови, літератури, історії й географії. У вищій школі засновано кафедри української мови, літератури, історії та права.
  • 7 березня 1917 р. - на засіданні Української Центральної Ради ухвалено, що "мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська".
  • 30 травня 1917 р. - доповідна записка Тимчасовому урядові та виконавчому комітетові Петроградської ради робітничих та солдатських депутатів з питань автономії України містила вимогу
  • літо 1917 р. - "Товариство Шкільної Освіти" видало невеличкими брошурками проекти термінології з географії, граматики, аритметики, геометрії, алгебри. До осені 1917 р. відкрито 53 українські середні школи, зокрема 3 українські гімназії в Києві.
  • 18 вересня 1917 р. - Генеральний Секретаріят ухвалює постанову, де зазначено
  • осінь 1917 р. - створено термінологічні комісії при Міністерствах Юстиції, Судових Справ, Шляхів, Військовому, Департаменті Професійної Освіти Міністерства Народної Освіти, Головній Санітарній Управі Міністерства Справ Внутрішніх пізніше - Міністерство Здоровля.
  • 1918 р. - Термінольоґічна комісія природничої секції Українського наукового товариства видала "Словник української физичної термінольоґії" - окрему відбитку з I тому "Матеріялів до української природничої термінольоґії".
  • 9 лютого 1918 р. - опубліковано "Закон Центральної Ради про запровадження української мови у банківській і торговій сфері". У п. 3 проголошено
  • 20 квітня 1918 р. - Центральна Рада затвердила Конституцію УНР і обрала президентом М. Грушевського. Конституцію написано українською мовою, проте в ній нічого не сказано про права української чи будь-якої іншої мови.
  • 29 квітня 1918 р. - міністр освіти проф. М. Василенко подав план роботи Міністерства, що передбачав українізацію школи, заснування Української Академії Наук і Національної бібліотеки.
  • 5-12 липня 1918 р. - засновано Термінологічну комісію при природничій секції Київського наукового товариства. Першим головою Комісії став П. Тутковський, потім - О. Яната. Серед джерел, що їх комісія мала використовувати, фігурують, зокрема, матеріяли "Наукового товариства ім. Шевченка", галицькі шкільні підручники, праці І. Верхратського та інших галицьких науковців. Отже, комісію від самого початку зорієнтовано на вироблення загальноукраїнської наукової термінології.
  • 5 травня 1918 р. - Міністерство освіти затвердило "Найголовніші правила українського правопису", що їх запропонував І. Огієнко та схвалила правописна комісія. Правопис надруковано в журналі "Вільна українська школа" 1919 - ч.10 та видано окремим відбитком у Києві 1919 р.
  • 3 чи 18 січня 1919 р. - Директорія видала закон про державну українську мову в УНР та про обовязкове вживання української мови у діловодстві Української Академії Наук.
  • 22 травня 1919 р. - вперше в історії на храмове свято в Військовому Микільському соборі в Києві всенічну та літургію правлено українською мовою. Композитор М. Леонтович написав музику на літургійний текст і сам диригував хором. Цей день вважають днем народження Української автокефальної православної церкви УАПЦ. Київський єпископ Назарій Блінов покарав священиків, що брали участь у цих відправах: їм заборонено правити службу Божу.
  • друга половина 1919 р. - під час окупації України Добровольчою армією генерал В. Май-Маєвський видав наказ № 22 з забороною давати українським школам будь-яку допомогу з державних і земських скарбниць. "Товариство Шкільної Освіти" перебрало керівництво всім шкільництвом, оборону його перед владою і матеріальне забезпечення з добровільних внесків українських громад, насамперед української кооперації.
  • 15 лютого 1919 р. - ЗУНР ухвалено "Закон про українську мову в державних установах", водночас він дозволяв національним меншинам користуватися своєю рідною мовою у взаємовідносинах з державними властями.
  • 17 січня 1919 р. - Міністр освіти проф. І. Огієнко запровадив до шкільного вжитку в усій Україні "Головніші правила українського правопису", що їх схвалила спеціальна комісія.
                                     

1.5. XX ст Східна Галичина Польща

Одразу після збройного розгрому Західноукраїнської Народної Республіки та остаточного закріплення польської влади, на Західній Україні поновився наступ на українську мову. У 1924 р. - через чотири роки по закінченні польсько-української війни - Польська республіка видала закон про обмеження вживання української мови в адміністративних органах та судах на підвладних полякам українських землях. Міністр освіти С. Грабський здійснив реформу освіти лат. lex Grabski, витіснивши українську мову з шкіл. Якщо в 1922 - 1923 навчальному році в Східній Галичині існували 2532 українські школи, то в 1929 - 1930 їх залишилося 749. У 1937 р. їх залишалося тільки 352. На Волині протягом цього часу кількість українських шкіл скоротилася з 440 до 8. На рівні середньої освіти становище було ще гіршим: 1931 року одна польська гімназія припадала на 16 тис. поляків, одна українська - на 230 тис. українців.

У Львівському університеті ліквідували українські кафедри, а самих українців намагалися туди не допускати. Коли ж українські викладачі та студенти влаштували свій власний неофіційний "таємний" університет у Львові, польські націоналісти за підтримки офіційної влади почали його погроми. Це тривало кілька років, доки читати лекції українцям українською мовою стало неможливо навіть в умовах підпілля. Проте в 1920 - 1925 р.р. тисячі студентів встигли хоча б частково отримати українську вищу освіту. У період свого розквіту "таємний" університет включав 54 професори, 15 кафедр і близько 1500 студентів.

Щоб розділити українців, польська влада розпочала пропаганду серед карпатських гуцулів, лемків та бойків ідеї про їх окремішність від решти українського народу. Відповідно робилися спроби розвинути лемківський говір в окрему мову. Тим часом на Холмщині та Західному Поліссі влада перевела на польську мову управління православною церквою, богословську освіту і навіть богослужіння.

  • 1920 р. - засновано просвітнє товариство "Рідна Хата" на Холмщині та Підляшші.
  • 1920 р. - в Західній Україні видано "Словник польсько-український і україно-польський" І. Свенціцького.
  • 31 липня 1924 р. - за проектом С. Грабського міністра освіти Польської республіки 1923 - 1926 р.р. прийнято закон лат. lex Grabski про обмежене вживання української мови в адміністративних органах, суді, школі. Українські школи ставали українсько-польськими; вибір між польською та українською мовами робили на підставі референдумів батьків. Результат: у 1922/1923 навчальному році в Галичині було 2532 українські школи, у 1937/1939 їх залишилося 352.
                                     

1.6. XX ст Буковина та Буджак Румунія

1919 р. повної румунізації зазнали 38 українських шкіл, 1920 - ще 84. Серед перших були українські гімназії в Чернівцях, Кіцмані та Вижниці, де готували національно свідомі педагогічні кадри. За ними повністю було румунізовано місцеві ремісничі школи, а також Чернівецький університет. У 1924 р. було видано закон, згідно з яким всі румуни, які "загубили материнську мову", мають давати освіту дітям лише в румунських школах. Буковина з австрійських часів мала автономію та широку систему україномовного шкільництва - до 1927 р. усе це було ліквідовано. Міністерське розпорядження від 31 грудня 1929 р.дозволяло лише кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців це положення було скасовано у 1933 р. 9 вересня 1934 р. всіх українських вчителів, які вимагали вивчення української мови, спеціальним розпорядженням міністерства виховання Румунії звільнили з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу".



                                     

1.7. XX ст Закарпаття Чехословаччина

Мовна політика чеької влади щодо мовних прав українців суттєво відрізнялася від політики СРСР. Польщі та Румунії. Уряд підтримував українське шкільництво. В 1938 р. у Закарпатті працювало 469 народних, 138 фахових і 23 городянські школи, де домінувала українська мова. Крім того, діяли 5 українських гімназій і 4 вчительські семінарії. Історик О. Субтельний наводить трохи інші дані: 851 українська початкова школа й 11 гімназій.

  • 1920 р. - засновано товариство "Просвіта" в Ужгороді на Закарпатті. Діяло до 1939 р.
                                     

1.8. XX ст СРСР

Дерусифікація України, розпочата революцією 1917 р. та відродженням української державності, була перервана окупацією України радянськими військами у 1919 - 1920 р.р. Встановлення радянської влади відновило панівне становище російської мови в Україні. Російською мовою велося діловодство партійних і державних установ, нею друкувалася більшість офіційних органів преси, декретів, відозв тощо. Книжкова продукція у 1919 - 1923 р.р. була переважно російською. Розпочата на підставі постанови XII Зїзду РКПб 1923 р. декретом Ради Народних Комісарів УССР від 27 липня 1923 р. українізація шкільно-виховних і культурно-освітніх установ, поширена постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 1 серпня 1923 р. на державний апарат, велася важко, при опорі з боку росіян або зрусифікованих представників інших національностей. Незабаром темп українізації був значно послаблений. Виступаючи офіційно проти будь-яких "спроб утворити для російської культури в Україні панівне становище, що його вона мала за царату", ЦК КПбУ в постанові від 19 квітня 1927 р. вирішив "визнати за російською мовою особливе значення". У наступні роки, зокрема з 1930 р., у партійних колах посилився активний опір українізації, поєднаний з тенденцією ревізувати постанову XII зїзду РКПб та визнати її неактуальною. 1932 - 1933 р.р. українізацію замінив гострий протиукраїнський і одночасно русифікаційний курс. Культурні, державні або й партійні діячі, які здійснювали українізацію, були заарештовані, заслані чи розстріляні, а один з головних ініціаторів українізаційного руху, нарком освіти УРСР у 1927 - 1933 р.р. М. Скрипник вчинив самогубство. Була припинена незначна українізація на Кубані та на інших українських територіях в РРФСР, і посилалася русифікація українців поза межами УРСР.

                                     

1.9. XX ст ПНР

У 60-80-ті р.р. XX ст. у ПНР кількість українських шкіл зменшилася з 152 до 29. 1977 р. відповідним розпорядженням було змінено українські назви 110 населених пунктів: лише протест польських інтеллектуалів змусив уряд повернути історичні українські назви частині місцевостей.

                                     

2. Після 1991 року

  • 7 жовтня 1991 р. - Президія Національної академії наук України заснувала на базі трьох відділів Інституту мовознавства ім. О. Потебні Інститут української мови. Перший директор - О. Тараненко, 1998 - 2008 р.р. - В. Німчук, від 2008 р. - П. Гриценко.
  • 1993 р. - ** Наукове товариство ім. Шевченка у Львові почало перевидавати гаслову "Енциклопедію українознавства" ЕУ-2. Останній 11 том "Доповнення і виправлення" видано 2003 р.
  • 22-25 вересня 1992 р. - у Львові проведено "Першу міжнародну конференція Проблеми української науково-технічної термінології", що стала регулярною. У вересні 2002 року відбулася сьома конференція.
  • У Києві вийшов друком перший англійсько-український термінологічний словник - "Англо-український математичний словник" Р. Воронки, М. Кратка, Є. Мейнаровича та В. Павленка близько 10 000 термінів.
  • 11 вересня 1992 р. - у Київський університет ім. Т. Шевченка КУ відкрито перший у світі лінгвістичний музей. Засновник і збирач фонду - К. Тищенко.
  • Видано четверте, виправлене і доповнене, видання "Українського правопису", головним досягненням якого є виправлення помічених помилок третього видання й оновлення ілюстративного матеріалу. Потребу єдиного українського правопису воно не задовольняє. Голова Орфографічної комісії АН України - В. Русанівський.
  • 1994 р. - ** Видано "Орфографічний словник української мови" 120 000 слів. Словник є спробою допасувати словника 1975 р. до вимог третього видання правопису.
  • У Києві перевидано тритомну "Енциклопедію українознавства" ЕУ-1.
  • 1996 р. - у Києві видано двотомний "Англо-український словник" Миколи Балли близько 120 000 слів.
  • осінь 1999 р. - надруковано проект найновішої редакції "Українського правопису", керівник авторського колективу - В. Німчук, наклад - 100 прим.
  • Українське біблійне товариство засновано у червні 1991 р. видало "Новий Заповіт". Це - частина нового повного перекладу Біблії.
  • 8 червня 1994 р. - Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив склад Національної правописної комісії.
  • 2000 р. - ** У Києві видано "Енциклопедію української мови".
  • 28 червня 1996 р. - Верховна Рада України прийняла Конституцію України. Мовну політику держави визначає стаття 10, згідно з якою українська мова в Україні є державною.
  • 19 липня 1994 р. - інавгураційна промова президента Л. Кучми: "Ближчим часом я маю намір запропонувати зміни до чинного законодавства з метою надання російській мові офіційного статусу при збереженні за українською мовою державного статусу". Це речення спричинило вибухову активізацію сил, що протидіяли запровадженню та виконанню закону "Про мову в Українській РСР", і різкий відкат у вживанні української мови в державних установах та освітніх закладах.
  • 7 вересня 2010 р. - реєстрація головою фракції Партії регіонів у Верховній Раді О. Єфремовим, головою фракції Комуністичної партії України П. Симоненком та членом фракції Блоку Литвина С. Гриневецьким нового законопроекту № 1015-3 "Про мови в Україні", що має на меті підвищити статус російської мови, витіснивши українську з деяких сфер функціонування. За результатами опитувань соціологічної групи "Рейтинг", у вересні 2010 р. 47 % громадян України виступають проти надання російській мові статусу державної, 45 % підтримують надання такого статусу.
  • 18 жовтня 2010 р. - пікетування представниками громадських організацій Верховної Ради та обласних державних адміністрацій по всій Україні з вимогою не приймати законопроект № 1015-3 "Про мови в Україні" під гаслом "Займіться ділом, а не язиком!". Організаторами акції є громадянський рух "Відсіч", громадська кампанія "Новий Громадянин", рух добровольців "Простір свободи", серед учасників акції - письменники брати Віталій і Дмитро Капранови.
  • січень - лютий 2001 р. - "Правописне божевілля", масований наступ ЗМІ переважно російськомовних проти проекту "Найновішої редакції українського правопису", що його мала розглядати "Національна правописна комісія" на засіданні, призначеному на 14 лютого. Обговорення припинено після того, як президент оголосив річний мораторій на прийняття нового правопису.
  • 24-27 червня 2001 р. - апостольський візит Папи Римського Івана Павла II в Україну. Протягом візиту в літургійних відправах, проповідях, благословеннях та виступах, трансльованих з Києва та Львова у понад 100 країн світу, першоієрарх Католицької церкви звертався до громадян України українською мовою.
  • 21 жовтня 2010 р. - прокуратура Запорізької області внесла протест на рішення сесії обласної ради від 8 вересня 2010 року про присвоєння російській мові статусу регіональної. Обласній раді запропоновано самостійно скасувати своє рішення.
  • Віце-премєр-міністр України з питань підготовки "Євро-2012" Б. Колесніков у ході 7-ї "Ялтинської щорічної зустрічі Україна та Світ - переосмислення перспектив" в Ялті заявив, що для популяризації української мови в країні потрібні значні інвестиції, не менше декількох мільярдів доларів: "Потрібно розробити маркетингову програму, щоб зробити українську мову модною і популярною".
  • 2001 р. - у Києві видано "Великий тлумачний словник сучасної української мови" за ред. В. Бусла 170 000 гасел.
  • 11 жовтня 2010 р. - розпорядженням Кабінету Міністрів № 1988 з держбюджету виділено 85.6 млн грн. на програму "Виробництво телерадіопрограм для державних потреб", а саме на створення україномовної версії каналу "Euronews".
  • 19 лютого 2002 р. - Кабінет міністрів України прийняв постанову № 198 "Про українську національну комісію з питань правопису", відповідно до якої зі складу комісії виведено багатьох відомих мовознавців, зокрема більшість авторів "Проекту найновішої редакції" та всіх закордонних членів комісії. Натомість до комісії залучено функціонерів високого рангу немовознавців та мовознавців, відомих своїм негативним ставленням до реформи правопису. Постанову не надруковано, інформація про неї є лише на сайті Кабінету міністрів.
  • 15 лютого 2010 р. - президент України В. Ющенко підписав указ № 161/2010, яким затвердив концепцію державної мовної політики. Своїм указом В. Ющенко доручив Кабінету Міністрів до 15 травня 2010 р. розробити і затвердити державну програму розвитку і функціонування української мови та мов національних меншин на 2011 - 2015 роки. Крім розробки програми розвитку української мови, доручено також удосконалити законодавство про мови, забезпечити розширення застосування української мови в засобах масової інформації, сфері культури, освіти і науки. Метою Концепції є визначення стратегічних пріоритетів та орієнтирів у подоланні деформацій національного мовно-культурного та мовно-інформаційного простору, забезпеченні мовних прав громадян та єдності України. Згідно з концепцією, пріоритетом державної мовної політики має бути утвердження і розвиток української мови, а також забезпечення її функціонування в усіх сферах суспільного життя. Пріоритетним у реалізації державної мовної політики, зокрема, має бути забезпечення прав громадян на отримання інформації українською мовою, у тому числі через друковані ЗМІ, рекламу, а також на перегляд іноземних фільмів, дубльованих чи озвучених українською мовою. Серед пріоритетів також розвиток українського сегменту інтернету та компютерного забезпечення українською, поліпшення якості українського мовлення на вітчизняному теле-і радіоканалах, створення системи чинного контролю за дотриманням законодавства про мови та механізми його здійснення, розробка механізмів захисту української мови і мов нацменшин від будь-яких проявів публічного приниження чи зневажання.
  • 2003 р. - видано "Український правопис, проект", керівник авторського колективу - В. Русанівський. Наклад - 75 примірників.

З останніми новинами, що стосуються української мови, можна ознайомитися на "Порталі української мови".



                                     

3. Українська мова в інтернеті

Запити українською мовою в інтернеті

За даними пошукової системи "Yandex" восени 2010 р. найбільша частка запитів українською мовою у цій системі була в Тернопільській області - 33 %, найменша - в Криму - 3.7 %.

Статистичні дані "Yandex" станом на вересень 2014 свідчать, що між 2010 та 2013 роками частка україномовних запитів у середньому зросла, причому в основному за рахунок центральних і західних регіонів: наприклад, у Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях пошук українською склав понад 40 % від усіх запитів. В усіх регіонах українська мова найчастіше вживається у пошукових запитах, повязаних з освітою, держпослугами та адміністративними питаннями.

Україномовна блогосфера

У 2010 р. кількість українських блогів досягнула 700 тис. на 40 % більше, ніж у 2009 р. - 500 тис., кількість активних блогів - 120 тис. у 2009 р. - 75 тис., кількість блогерів, які пишуть українською мовою - 8 % у 2009 р. - 7 %.

Кількість твіттер-аккаунтів в Україні у 2010 р. досягнула 80 тис. на початку 2010 р. - 35 тис., українську мову використовують 23 тис. користувачів мікроблогінгу 29 % від загальної кількості, на початку 2010 р. україномовних твіттер-користувачів було 27 %, виключно українською мовою у твіттері спілкується 10 тис. користувачів 12.5 %, у 2009 р. - 7 %.

Найвідвідуваніші сайти

68 % найвідвідуваніших веб-сайтів в Україні у вересні 2010 р. мають україномовний інтерфейс - це, зокрема, ВК, Google, Яндекс, Одноклассники, Youtube, Ukr.net, Facebook, Wikipedia, I.ua, Gismeteo.ua, Ex.ua, Meta.ua, Livejournal та Meteoprog.ua. 32 % найвідвідуваніших сайтів України україномовного інтерфейсу не мають - це, зокрема Mail.ru, Rambler, Rutracker, Marketgid, Depositfiles, Letitbit, Bigmir)net та ICQ.com.

Інше

Українська мова наявна в інструменті "Microsoft", який використовується для перекладу при роботі з "Microsoft Office" і в пошуковику Bing - її додано в панель перекладу пошуковика "Bing", а також у прискорювачі в браузері "Internet Explorer" 8 та 9. А також вперше компанія "Microsoft" випустила операційну систему Windows 7 35 мовами в тому числі й українською україномовний інтерфейс. Операційна система Windows 8 також має україномовний інтерфейс.

Український інтерфейс присутній і в програмах, таких як браузери, плеєри, утиліти і т. ін. Це дає змогу при бажанні мати "україномовний компютер". Також йдуть "посили" розробникам програм, адміністраторам сайтів і т. д. щодо підтримки українських версій. Такими зусиллями досягнуто підтримка української версії у Skype і т. д. За "Global Internet Statistics" за вересень 2004 р. українська мова була 31 найпоширенішою мовою інтернету.